Вівторок, 4 вересня 2018 року № 68 (19615)
http://silskivisti.kiev.ua/19615/print.php?n=39992

  • Проблеми галузі

Для розвитку необхідна підтримка

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Мало хто вірив, що Смолинському торфозаводу вдасться пережити це літо. Виробничі проблеми й погодні умови самі по собі створювали клопоти. На додаток чиновники мов з ланцюга зірвались — завод не відпочивав від перевірок, а керівництво — від походів «на килим».

Душать борги попередників

РОБОТА підприємства напряму залежить від єдиного старенького преса. Впродовж літа до нього виточували колінчатий вал. За це заводчани заплатили 160 тисяч гривень. Увесь цей час виробництво простоювало, накопичувались борги, а від держави — жодної допомоги, а, швидше — навпаки. Спочатку представники Державної інспекції з питань праці оштрафували завод на 11 тисяч гривень, нині КРУ подало до суду, днями має розпочатися чергова перевірка аудиторів…

За словами директора підприємства Валентини Огієнко, завод повинен сплатити понад шість мільйонів гривень боргу. Більшість накопичено з вини попередників. «Ми гасимо пеню, але не гасимо тіло, — бідкається пані Валентина. — Вже заплатили близько чотирьох мільйонів гривень... Єдиний вихід — домагатися списання боргів. А якщо ні, то топтатимемося на місці, без перспектив розвитку».

— За останні 10 років змінилося 20 директорів, і всі вони доводили підприємство до банкрутства, — каже голова профспілки ДП «Чернігівторф» Андрій Страхов. — А розгрібати все доводиться нинішньому керівництву. Сьогодні треба платити людям зарплату, а до того ж 370 тисяч гривень за електроенергію, 300 тисяч — за ліцензію, 200 тисяч — за солярку, мастила та запчастини...

Чому б державі не допомогти або хоча б не зважити на становище? Але ж ні… Створюється враження, що пресинг непокірного підприємства продовжується з подачі невідомих «благодійників» саме з її боку. Аякже, адже коли попередні 10 років завод штучно доводили до банкрутства, накопичуючи борги, щоб потім за безцінь його забрати, державні служби аж ніяк не бачили порушень. Та як тільки справи почали налагоджуватись, одразу ж запустили перевірки.

Надії та перспективи

ПОПРИ все підприємство вистояло. Тепер, коли пішов брикет, у планах заводчан — вийти на рівень 30 тисяч тонн фрезерного торфу (сировина). Із нього вийде понад 15 тисяч тонн торфобрикету, за який можна виручити солідні гроші. За них, якби не борги, суттєво оновили б технічний парк, збільшили зарплату працівникам, налагодили лінію з випуску добрива. Все це колись було на підприємстві, і тут сподіваються на те, що славні часи повернуться.

У виробничому цеху кипить робота! Нарешті прес притерся та почав працювати як слід. Щодоби виходить 100 тонн готової продукції.

— Брикет не встигає залежуватися в бункерах, — розповідає начальник цеху Микола Мойсієнко. — У зв’язку із здорожчанням газу всі кинулись за дешевими енергоносіями.

Покупців удосталь, натомість катастрофічно не вистачає робочих рук. Заводчани працюють у три зміни, а для нормальної роботи треба хоча б чотири, щоб на вихідних завод не простоював. Трактористів же вдень зі свічкою не знайдеш! У сезон заготівлі сировини за кермо тракторів мусять сідати всі, хто вміє на них їздити. Звісно, для спеціалістів із Державної інспекції з питань праці це грубе порушення, за яке й «упаяли» вищевказані 11 тисяч гривень штрафу, а для заводчан — єдина можливість вийти зі становища.

Початок осені для торф’яників зазвичай знаменується закінченням сезону заготівлі сировини — фрезерного торфу. Смолинці сподіваються, що їхні проблеми нарешті буде подолано.

Загалом люди налаштовані оптимістично, бо впевнені: їхня продукція має попит. Брикет, пиловидний, рослинний і сільськогосподарський торф — це те, що вже виробляють. А якщо держава надумає повернутися обличчям до торфодобувної галузі, вона отримає свіже дихання і нові перспективи розвитку.