• Слово про сучасника

Живуть у горах таланти

Світлана УСАТЮК.

Івано-Франківська область.

Колись мешканець села Красник Верховинського району Петро Хім’як працював у правоохоронних органах, був кінологом. Тепер чоловік на пенсії, тож має багато часу для улюблених справ — хазяйнування на пасіці, вирощування голубів, занять апітерапією і музикою.

НА ОКОЛИЦІ села у мальовничій гірській місцевості, де проживає родина Хім’яків, ще донедавна були лише густі хащі та смереки. Петро і його дружина Ольга впорядкували ділянку, спорудили дім, у якому тепер мешкають. Гарно тут у погожі дні! Поруч старезний ліс, звивиста річечка, у повітрі — запахи різнотрав’я, ніякого міського смогу і жодної метушні.

Розповідь про себе Петро Хім’як починає зі спогадів про діда, якому завдячує любов’ю до бджільництва.

— Мій дід-пасічник дуже багато настанов дав мені у житті, — каже прикарпатець. — Він закінчив сиротинську гімназію, пройшов три війни, досконало знав кілька мов і вивчився на священика.

Саме дід навчив Петра доглядати за бджолами і лікувати людей з допомогою енергетики цих медоносних комах. Мріючи займатися апітерапією, на своєму подвір’ї він звів спеціальний дерев’яний будиночок. Перед тим як це зробити, дослідив разом із колегою зі Львова у себе на ділянці всі патогенні зони. Бо здавна відомо, що у таких зонах бджоли не житимуть. Петро Хім’як розповідає: колись селяни перед початком будівництва ставили на вибраному місці вулик і спостерігали за повсякденним життям комах. Якщо бджолам велося тут затишно, починали споруджувати людську оселю.

Будиночок для апітерапії мій співрозмовник зробив зі смереки. У місцевості, де він проживає, деревину смереки використовують усі. Заходити у приміщення, де господар облаштував лежаки на бджолиних льотках, потрібно без мобільного телефону, годинника, прикрас. Перед сеансами спілкування з бджолами не варто користуватися парфумами і вживати алкоголь, адже комахи миттєво реагують на різкі сторонні запахи. І основна рекомендація бджоляра — впродовж усього сеансу апітерапії, який триває дві години, треба зосереджувати думки на роботі того органа, який найбільше непокоїть. Щоправда, як розповідає Петро Хім’як, це вдається не всім. Бо багато хто у будиночку з бджолами просто засинає і спить аж до завершення процедури.

Господар показав мені свою пасіку, на якій порається від ранку і до пізнього вечора. Вона розмістилась у чималому — понад півсотні дерев — фруктовому саду. У п’ятдесяти вуликах мешкає вісімдесят бджолосімей. Всі комахи — карпатської породи, яка вирізняється з-поміж інших миролюбністю і хорошою пристосованістю до кліматичних умов Прикарпаття. Завдяки своїм бджілкам-карпаткам пасічник заготовляє різні види меду. Зокрема, робить купаж, змішуючи медові порції, зібрані навесні, влітку і восени. Розказуючи про це, Петро Миколайович нарікає: цього року йому не вдасться зібрати багато меду. На обсягах заготівлі позначились тривалі дощі.

Та не лише пасічництвом захоплений селянин. Не менша його любов — музика. Петро Хім’як грає на більш ніж десяти інструментах, серед яких сопілка, скрипка, окарина, телинка, волинка, кларнет, саксофон, баян, акордеон, дримба. Він не має музичної освіти і кожний інструмент опановував, бо мав напрочуд велике бажання це робити. Чоловік розповів мені, як освоїв гру на трубі.

— Якось ввечері в Інтернеті знайшов відео, де студент-африканець, що навчається в Тернополі, грає на трубі Гімн України, — поділився Петро Миколайович. — Це мене так вразило! Цього ж дня позичив трубу в родича і до ночі навчився виконувати на трубі наш гімн.

Окрім музики і бджіл, у своєму житті Петро Хім’як має ще й 150 голубів поштових і декоративних порід. Добре їм на його обійсті! Всюди — гірські простори і світла небесна далечінь! Одне хвилює Петра Миколайовича і його дружину: аби так, як голуби, не полетіли у місто з часом їхні діти. Бо коли стануть дорослими, то навряд чи знайдуть роботу в рідному селі. Виїжджає звідси молодь, ніде їй працювати. Не втримують її ні гарні краєвиди, ні чисте повітря, ні батьківські захоплення. А шкода…