Коли амбіції на шкоду державним інтересам

Михайло ГУБАШ.

— Керівництво нашої структури застерігає керівництво вашої від непродуманості дій і сподівається на їхній перегляд з метою уникнення застосування наших дій і неможливістю їхнього перегляду. Усе зрозуміло? Мал. А. Василенка.

Минулого тижня спалахнула чергова бійка між двома антикорупційними органами — НАБУ і САП. І якщо керівники Національного антикорупційного бюро і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Артем Ситник та Назар Холодницький обмежилися словесними баталіями, то їхні підлеглі вдалися до застосування грубої фізичної сили, внаслідок чого «напрацювали» аж на чотири кримінальних провадження — прослуховування, викрадення авто, ДТП і заподіяння тілесного ушкодження середньої тяжкості.

БОРОТЬБА чи, найімовірніше, суперництво між різними правоохоронними структурами є доволі типовим явищем, зокрема й у країнах із розвиненою демократією. Але щоб доходило до такого... Втім, згадаймо хоча б перестрілку у Княжичах на Київщині між поліцейськими та службою охорони, внаслідок якої загинули п’ятеро правоохоронців.

Однак тоді, у грудні 2016-го, у герці зійшлися «люди з рушницями». Цього ж разу зчепилися, здавалось би, «білі комірці», завданням яких є не боротьба з озброєним криміналітетом, а виявлення і документування протиправних корупційних дій високопосадовців. Чому ж з’ясування стосунків між двома тісно пов’язаними одне з одним відомствами опустилося до такого «плінтусного» рівня?

Однозначну відповідь на це запитання дати важко. Слухаєш пояснення А. Ситника — віриш. Чуєш контраргументи Н. Холодницького — так само віриш. Тож недарма дехто доходить висновку, що «обоє рябоє». Ну а як інакше, коли обидві сторони конфлікту висувають одна проти одної однакові звинувачення, зокрема хто, коли і кому «злив» службову інформацію, яка без дозволу слідчого не може бути розголошеною, і т. д., і т. п.

Нагадаємо: криза у відносинах між Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою та Національним антикорупційним бюро загострилася в березні. Тоді Холодницький виявив у своєму кабінеті прослуховуючу апаратуру, яка виявилась «жучками» НАБУ. На основі зроблених аудіозаписів Бюро разом із Генпрокуратурою звинуватило чільника САП у дисциплінарних правопорушеннях і вимагало його звільнення. Проте Дисциплінарна комісія прокурорів своїм рішенням від 26 липня обмежилася лише доганою Назару Холодницькому — не звільнила його з посади. Після тих подій тісна співпраця двох антикорупційних органів призупинилась, загрузнувши у взаємних підозрах та звинуваченнях.

Про ту ситуацію «Сільські вісті» написали у номері від 31 липня: «Стало зрозуміло, що незалежна діяльність НАБУ і САП, навіть незважаючи на їхню не вельми високу ефективність, стала загрожувати існуючій Системі, вибудованій партійно-номенклатурною елітою у супрязі із криміналітетом іще на початку незалежності України на корупційних засадах. Тож чинна влада, відчувши цю загрозу, почала діяти за старим, як світ, принципом — розділяй і володарюй».

Утім, ще залишалася надія, що молоді й амбітні керівники антикорупційних структур, розуміючи значимість і масштабність довіреної їм справи, зможуть відкинути все особисте і, переборовши власні амбіції, знайти в собі сили і волю разом подолати спротив Системи. Та, як бачимо, не сталося.

Останній конфлікт (19 вересня) виник, за словами Холодницького, тому що НАБУ знову намагалося встановити підслуховуючу апаратуру в його відомстві. В Бюро це заперечили, мовляв, не було такого, фантазує керівник САП. При цьому сам Ситник додав: «Те, що Назар Іванович переживає, що його всі слухають, — це добре. Переживання щодо контролю завжди добре».

Ось як прокоментувала ситуацію «Сільським вістям» колишній старший слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України Галина Климович: «Особисто я бачу в цьому конфлікті психологічну незрілість двох молодих керівників, які потрапили на посади несподівано для себе. Вони не пройшли важкого і довгого професійного шляху, не здобули достатнього життєвого досвіду, тому ще не здатні адекватно оцінювати всі ризики і наслідки свого конфлікту. Це — боротьба амбіцій на шкоду державним інтересам. Їх терміново треба міняти або «розбавляти» більш дорослими кадрами».

Із такою позицією Галини Климович — екс-кандидата на посаду директора Антикорупційного бюро — фактично згоден і генеральний прокурор Юрій Луценко, який протистояння між НАБУ і САП назвав «безглуздим». «Хто б і як до кого не ставився з силових структур, вони мають у співпраці добиватися суспільного результату. Ніхто старшим у домі не може бути. Старшим є тільки закон, а керівники мають спілкуватися... В них немає результатів. Їх не існує», — вважає Луценко. За його словами, керівник Антикорупційного бюро має або попросити допомоги в іноземних чи українських фахівців, або визнати, що це не його можливості. «Ну далі не можна ставити всю країну заручником амбіцій і безталанності», — підсумував Юрій Віталійович.

Тим часом виникає запитання: боротьба із високопосадовою корупцією в Україні ще якось вестиметься чи їй вже остаточно гаплик?

Довідка «СВ». Як мають взаємодіяти НАБУ і САП? Перше здійснює досудове розслідування, остання дає дозволи на слідчі дії детективам НАБУ, зокрема на прослуховування або стеження. Коли доказів достатньо, прокурори підписують справу і передають її до суду. Коли справа в суді, НАБУ вже не має впливу на її хід. Далі триває робота антикорупційної прокуратури і суду.