• З приводу

Подвійна арифметика

Олена КОЩЕНКО.

Попри те, що з 2016 року в Україні діє урядова Стратегія подолання бідності, нещодавно опублікований щорічний звіт Рахункової палати демонструє зворотню тенденцію — стабільне збільшення кількості бідних людей у державі. Тим часом у Кабінеті міністрів заявляють про зростання добробуту населення.

ЯК ТАКЕ може бути? Адже і Рахункова палата (орган фінансово-бюджетного контролю, створений Верховною Радою і підзвітний їй), і Кабмін послуговуються офіційними даними. Проте недарма кажуть, що «все залежить від того, що і як рахувати».

Так, якщо благополуччя людей вимірювати за визначеним статистиками «абсолютним критерієм», тобто за грошовими доходами, то позитивна динаміка справді є. Бо у числовому вираженні прожиткового мінімуму, мінімальної і середньої зарплат, а також пенсій люди стають багатшими. Зокрема, з 1 січня нинішнього року мінімальна зарплата зросла з 3200 до 3723 гривень, а з січня 2019-го, обіцяють «нагорі», має стати 4173. Водночас із 1 липня підвищився прожитковий мінімум. Те ж саме можна сказати й про пенсії. Також, якщо вірити звітам Держстату, від початку року середня зарплата у країні зросла на 4,5%.

Але річ у тому, що, хоч доходи українців зростають, купівельна спроможність знижується. Адже урядові щедроти щоразу провокують стрибок цін.

Промовистим щодо цього є останнє підвищення мінімальної зарплати, яке додало 2,5% загальної інфляції. А щодо харчових продуктів, вона становить 6,7%. Здорожчали загалом 87% продуктів, зокрема найнеобхідніші.

Тим часом у країнах Євросоюзу, на який у нас заведено рівнятися, вже давно не послуговуються методикою визначення рівня добробуту населення виключно за грошовим «абсолютним критерієм». Там у ходу «немонетарні критерії», які не вимірюються грошима, а відповідають набору певних благ. ЄС визначив дев’ять позицій, що визначають становище людини на шкалі «бідний — багатий». Ось їх перелік: наявність у домогосподарстві заборгованостей за кредитом, оренді або комунальних рахунках; неможливість сім’ї заплатити за щорічну відпустку поза домом; нездатність підтримувати належну температуру в житлі через брак коштів; нестача грошей на м’ясні та рибні продукти раз у два дні; неспроможність покрити непередбачувані витрати в розмірі одного прожиткового мінімуму; нездатність купити телевізор, пральну машину; брак грошей на оплату медичних послуг і придбання ліків.

В Євросоюзі вважають: якщо людина (чи її родина) відповідає хоча б трьом із цих критеріїв, то вона вже може вважатися бідною. А якщо чотирьом, то перебуває за межею бідності. Наприклад, торік у країнах ЄС такими вважалися 15 і 7% населення відповідно, тоді як в Україні — 42 і 27%. Виходить, у нас понад чверть населення перебуває за межею бідності!

Згідно зі звітом Рахункової палати, чи не найбільшою проблемою для пересічної української сім’ї сьогодні є неможливість покрити непередбачені витрати в розмірі бодай одного прожиткового мінімуму. А таких ситуацій не уникнути. Хтось занедужав і конче потребує дорогого діагностичного обстеження або хірургічної операції. У когось на хаті протікає дах… 65% українських родин не мають достатньо коштів «про чорний день». Повноцінні лікування, оздоровчий щорічний відпочинок усією родиною та ремонт житла взагалі вважаються «розкішшю».

Ось такі реалії проглядаються крізь призму звітної урядової статистики щодо «зростання добробуту народу». Малозахищені верстви населення вже давно не рятують навіть субсидії та різні соціальні виплати. Такий поки що підсумок усіх реформ і обіцянок уряду.