• Проблема

Найголовніше — знання

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

Для ініціативних громадян, які вирішили спробувати себе в агросекторі, уряд передбачив (принаймні на папері) систему фіндопомоги, діють також і численні благодійні фонди. Як це все функціонує в реальності та які проблеми існують, розбираємо на прикладі Закарпаття.

НА ПЕРШИЙ погляд, усе просто: є фінансова допомога — отже, селяни зможуть розкрутити свій бізнес. Та на цьому шляху багато перешкод, заперечує багаторічний керівник соціальних і благодійних проектів Олександр Омельченко з Берегового. Він має великий досвід співпраці з партнерами із Польщі, Голландії та Угорщини, тож знає, про що говорить.

— Кінцева мета будь-якої програми — не просто надати кошти, а й створити умови для того, щоб вони правильно працювали, — зауважує чоловік. — Від того, наприклад, що селянину в результаті одержаних фінансів удасться виростити, скажімо, не тонну, а 20 тонн огірків, його становище може й не поліпшитися. Вітчизняні консервні заводи «лягли», пробитися за кордон украй складно із багатьох причин. На єдиних місцях збуту — базарах — від напливу овочівників ціни падають, тож нерідко селяни залишаються в програші й доходять висновку, що їм вигідніше працювати за кордоном, аніж робити щось удома.

Фермери самотужки не можуть регулювати виробництво, не допускаючи перевиробництва своєї продукції. Для цього потрібно створити міцний ланцюг від поля до магазину. У селах мають діяти кооперативи з потужними холодильниками, а то й окремі виробництва, до послуг яких лабораторії для аналізу та сертифікації продукції. Остання ланка цього ланцюга — торгова палата, котра сприятиме продажу вирощеного за кордон.

Кожна країна до розв’язання фермерської проблеми підходить по-своєму: дає дотації, розробляє програми допомоги тощо. У нас цим частково переймаються благодійні фонди. Але аналіз зробленого ними показує, що їм потрібно змінити свій підхід до надання допомоги. Передусім вивчити ситуацію — конкурентоздатність продукції, тенденції розвитку, географічні особливості тієї чи іншої області. Зокрема, Закарпаття має рівнинні, гірські й передгірські райони — таке різноманіття слід враховувати при виборі та закупівлі сільськогосподарської техніки. Також треба зважати на якість ґрунту, кліматичні особливості, зрештою — аграрні традиції населених пунктів, адже буває, що навіть за однакових умов одне село опікується теплицями, а сусіднє схильне до виноградарства.

Але є ще один серйозний фактор, який може негативно позначитися на перспективах започаткованої справи. Нещодавно фахівці сільськогосподарської організації ООН (FAO) провели опитування серед молодих фермерів щодо проблем, які виникають при відкритті бізнесу. Більшість передусім назвала не податкове навантаження, не відсутність початкового капіталу, навіть не корупцію, а відсутність фахових консультацій. Тобто їм не вистачає знань! Яскравий доказ цього — приклад із закладенням садів в одному з регіонів: люди не розуміли, що не можна їх садити без попереднього аналізу, підготовки землі впродовж двох-трьох років і конкретних порад агронома.

У Європі між фермером і наукою (маються на увазі не лише університети, а й виробники насіння чи засобів захисту) діють дорадчі служби, де дають консультації агрономи, ветеринарні лікарі, економісти, юристи. До послуг аграріїв — зал для навчань, готель, лабораторії, техніка та поля для випробовування. Все це на 70-80% фінансується державою. На жаль, програми більшості наших фондів не передбачають навчання фермерів.

Олександр Омельченко власним прикладом намагається змінити ситуацію в Україні, починаючи із близького йому Закарпаття: «Ми створили дорадчу службу, яка щороку охоплює шість-вісім сімей. Це не загрожує перевиробництвом якоїсь культури, до того ж наші спеціалісти консультують увесь процес вирощування, допомагають відшукати шляхи збуту. Зокрема, за кожною теплицею закріплений агроном».

Слухаючи міркування пана Олександра щодо розвитку фермерства, мимоволі запитую себе: а чи переймається цією проблемою держава? Відповідь навряд чи може вселити надію. Якщо комусь із селян вдасться отримати від неї трохи грошей на власну справу, то вищевказані причини почасти гальмують розвиток бізнесу. Залишається сподіватися, що просвітну естафету Закарпаття підхоплять інші регіони, створивши дорадчі служби й даючи людям найголовніше — знання.