|
|
|||||||
|
||||||||
|
||||||||
| ||||||||
КриницяСторінку підготував Василь ПІДДУБНЯК. |
Версія для друку До списку статтей
Чорнобривці Валентина СТОРОЖУК. м. Вінниця. 1. Чорнобривці мої, намилуйтеся ще чорнобривками, Хоч жарке було літо і гамірне, але — одне. Вигрівайте під сонцем своїми рудими загривками, Отакими, як гриви розгнузданих карих коней. Тож ловіте руками-листочками лагідні промені. Кажуть, ви найкаріші між квітів усіх і всіх зіль. І спасибі природі за те, що дала це добро мені В час, коли подарунків, здавалось, чекать нізвідкіль. Інші квіти в садах і городах стоять набурмосені, І розгублені птахи не відають, що їм робить, Бо розпечене літо пристало у прийми до осені, А вона розпашіла і не поспіша холодить. Як не хочеться вам до сльоти у печальний полон іти. Хай би не снігові, а бджолині літали рої. Ви не звикли хилитись і, швидше, навіки схолонете, А не вицвітете до кінця, як і очі мої. Син зі школи вертає — горять мені два чорнобривчики, Ластів’ятко чорняве крізь луг поруділий летить. І дитиннішаю біля свого коханого живчика, Навіть думать не хочу, що, може, за день засльотить. Бо розквітлому серцю тепла рік цілісінький хочеться, Тож в це літо осіннє вступаю побожно, як в храм. Звідки в мого народу взялись чорнобривцеві очі ці? Про яких завойовників нині нагадують нам? Не минай, мій хмільний, мій терпкий чорнобривцевий труночку! (Найдорожче — останнє! — коли навчимось цінувать?) Літа бабиного простягни мені срібнії струночки Від своїх ворожбитських, прощальний, тривожних багать. 2. Художникові Федору Панчуку Це не рай, а такий собі крихітний райчик. День серпневий — мов свічка. Не можна його просто гаять. Чорнобривцеві літо патлатий окрайчик У долонях — уже охололих — до нас простягає. Погамуймо думок розколошканих безлад І промінням останнім доволі натішмося ще ми. Аж не вірю, що із чужини вас привезли, Чорнобривці, вкраїнські до болю, до сліз і до щему! Як пролитої крові запечені згустки, Чом у наших полях споконвіку ви не багряніли? Скоро шарпати вас за листки й за пелюстки Розпочне вітрюган безпорадний та осатанілий. На тепло він накласти попробує вето. Як старатися буде сестра його старшенька — злива! Раптом серед зими ви мені оживете — З полотна квіточками кивнете привітно й грайливо. Будуть шибки невпинно за літечком плакать, Завиватиме вітер за ними, як люта гієна… Трохи жовтого кадмію, вохри й краплаку — На квітки, а на стебла, бутони і листя — сієни. Чорнобривчиком ніжним цвістиме надія, Що мороз не асфальт: колись мусить розтати. А як травень на ноги зіпнеться, тоді я Попід вікнами знов насаджу чорнобривців патлатих. Версія для друку До списку статтей | Iз джерела мудрості «Мистецтво — це час і простір, в якому живе краса людського духу. Як гімнастика випрямляє тіло, так мистецтво випрямляє душу. Пізнаючи цінності мистецтва, людина пізнає людське в людині, підносить себе до прекрасного, переживає насолоду». Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ, видатний український педагог, публіцист, письменник.
|