• Сільські обрії

Формула життя від Бугаївки

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

На фото автора: ветеран АТО пастух Віталій Лещенко випасає бугаївську череду.

Зазвичай в Україні кажуть: «Буде школа — буде й село…» У селі Бугаївка, що в Ізюмському районі, цю формулу виживання переінакшили. Тут кажуть: «Буде ферма, будуть робочі місця, буде й село».

_{Здоров’я нації}

ЦЮ формулу бугаївцям життя підказало. У часи, коли все розвалювалося, вони зуміли зберегти тваринницьку ферму. І не лише зберегти. Чверть століття тому племінні бугаї та корови стояли в багнюці, а жінки, надриваючись, розносили їм корми в лозових корзинах. Тепер усе інакше: чистота, телекамери, які стежать за корівками, молокопроводи, комп’ютеризовані доїльні зали… Все це коштує великої праці та грошей. А ще дає роботу не лише місцевим, а й жителям довколишніх сіл.

Ферма — це насамперед доярки. А останнім часом і дояри. Цю традиційно жіночу професію все частіше опановують чоловіки. Але поки що на бугаївській фермі більше жінок. До речі, п’ятеро дівчат прийшли сюди працювати незабаром після закінчення харківських вишів. Скуштувавши міського життя, повернулися в рідне село. Кажуть, що на фермі вони зароблять більше, ніж у місті. Та й тягне додому. Ферма — це ще й ветеринари, оператори доїльної техніки, обладнання, на якому готують комбікорм, трактористи, які закладають у силосні ями та доставляють корми, комбайнери, що збирають ранні та пізні зернові на фураж… Словом, чимало народу завдяки тваринництву має роботу цілий рік.

У Бугаївці щороку народжується немовлят більше, ніж в усіх селах району, разом узятих. Тож не дивно, що колишня сільська ЗОШ нещодавно стала ліцеєм. Тут є три комп’ютерні класи, кабінети інклюзивного навчання, лінгафонний. Заклад визначено опорним для сусідніх сіл. До речі, старшокласники, працюючи в господарстві, заробили минулого літа 381 тисячу гривень, з яких до державної скарбниці були сплачені всі податки.

Тож висновок очевидний: аби порятувати село, потрібно розвивати тваринництво. Не розповідати про колиску нації, пускаючи сльозу, а будувати ферми. Треба це робити і задля здоров’я нації. Бо в наших магазинах продають масло, сметану, сири, в яких майже нема молока. Така ситуація, напевно, комусь вигідна, якщо ось уже кілька років Український парламент не може прийняти закон, який змушував би виробників чітко вказувати: оці сир чи кефір — з натурального молока, а це молокопродукт з усілякими добавками. Щоб людина знала, що купує: дорожчий продукт, але натуральний і корисний, або дешевий, який шкодитиме здоров’ю.

_{Убивчі цифри}

ТАК збіглося, що до Бугаївки я потрапив наступного для після брифінгу начальника департаменту агропромислового розвитку Харківської ОДА Олександра Нездюра. Коли мова зайшла про тваринництво, він зауважив, що виробництво м’яса й молока сьогодні — прибуткова справа. Я здивувався, бо чув від керівників господарств протилежну думку. Скажімо, голова сільськогосподарського кооперативу «Восток» у Бугаївці Андрій Ровчак говорить:

— Молочне тваринництво, можливо, й було б прибутковим, якби за ним не тягнувся «шлейф». Це телята, телиці… Їх також потрібно годувати, доглядати, лікувати. Ми заробляємо за рахунок рослинництва.

Як доказ цього, він наводить убивчі цифри. У 2013 році літр молока коштував 6 грн, а літр солярки — 9, нині літр молока коштує 8 грн, а літр дизельного пального — майже 30. Якщо чотири роки тому господарство сплачувало за спожиту електроенергію 100 тис. грн., то нині при тих же обсягах використання — 400 тис. грн. Подорожчали також обладнання, ветпрепарати, бо всі ціни прив’язані до долара чи євро.

Набагато краще почуваються ті, хто не заморочується із фермою, а вирощує дві-три експортні культури: якщо соняшник коштував у 2013 році 4 тис. грн за тонну, то нині 10 тисяч, якщо пшениця 1,5 тис., то нині 5 тис. Окрім того, вони сплачують у скарбницю менше податків — 750-1000 грн в розрахунку на гектар, тоді як СК «Восток» через велику кількість робочих місць — близько 5 тисяч.

Який вихід? Брати приклад з Європи, яка дотує аграрний сектор, зокрема тваринництво, чи зважати на власний досвід. Приміром, платити податки з розрахунку на гектар, можливо, зробити податкове полегшення. Однак Ровчак вважає, що все це вторинне. Головне, щоб держава проводила політику розвитку тваринництва, а отже, й збереження українського села.

— Але складається враження, що її це не цікавить. Державі потрібен валютний товар,— каже Андрій Якович. — Виростили соняшник, отримали олію, відправили за кордон. Навіть високоякісний шрот, макуха туди йде, а нам залишається те, що не відповідає європейським стандартам. Галузь же розвиватиметься, якщо молоко й м’ясо буде потрібне всім — від сільського голови до Президента. Отоді й знайдуть спосіб, як розвивати тваринництво: чи підтримати дотаціями, чи брати податок із гектара.