• Постаті

Скарби переяславського подвижника

Володимир БУРБАН.

Експонати до Переяславського музею звозилися з усіх куточків України.

13 жовтня виповнюється 95 років од дня народження Михайла Івановича Сікорського (1923—2011) — українського історика-краєзнавця, етнографа, засновника першого в Україні музею просто неба, популяризатора духовної спадщини українського народу.

ЧИ Є ЩЕ де у світі невелике містечко, де було б майже три десятки самодостатніх музеїв? В Україні є. Це — Переяслав-Хмельницький. Місто з легенди, 1100-річний Переяслав довго чекав на подвижника, який би відродив і возвеличив його славу. 1951 року до міста приїхав випускник історичного факультету Київського університету Михайло Сікорський. Він очолив єдиний у місті музей, у фондах якого налічувалося аж… 32 експонати. Коли ж Михайло Іванович відійшов у вічність, то залишив по собі 27 музеїв з 380 тисячами одиниць зберігання!

«Якби хтось записав на кіноплівку процес побудови наших музеїв, — згадував Михайло Іванович, — то це був би яскравий літопис людського ентузіазму, історія красивих щирих людей, що за жебрацьку платню проробили усе своє життя, так і не дочекавшись ніякої відзнаки, премії чи чогось іншого, що іноді так гріє людські душі. Ні, душі цих людей зігрівала надія створити добрий, гарний, справж-ній Музей. Тому я пишу це слово з великої літери».

Хтось із доскіпливих колег Михайла Івановича чи й він сам підрахував, що вони, невтомні шукачі історичних раритетів, об’їздили понад 1000 населених пунктів України і зарубіжжя, подолавши більш як 120 тис. кілометрів.

У Переяславі було створено перший в Україні музей просто неба. За тих часів мало хто знав термін «скансен». Перший такий скансен — етнографічний музей просто неба — заклав 1891 р. швед Артур Газеліус у передмісті Стокгольма. В СРСР до такої новації ставилися з осторогою — шкідливо захоплюватися старовиною, треба розбудовувати сучасне «квітуче життя». А от Михайло Іванович із запалом взявся за нову справу. Втім, його ентузіазм наштовхнувся на спротив посередностей і пристосуванців, бюрократів і донощиків. Про нього поширювалися чутки як про людину з «націоналістичним душком», дивака. Директора не раз звільняли з посади, виключали з партії. Але він уперто робив своє. Нікому не догоджував, мав глибокий і сильний характер. Вірив у своє святе покликання. Зібрав команду відданих краєзнавців-подвижників. Півтора десятка років, не маючи квартири, Михайло Іванович спав на кабінетному дивані, недоїдав, зарплату витрачав на придбання експонатів. Сам ходив у важкі експедиції, на рівні з робітниками майстрував, копав ставки. Він посадив дуже багато дерев. «Калиною обсадив би всю Україну», — часто казав Сікорський.

Кожен зі створених музеїв має своє обличчя, оригінальну експозицію. Тому, хто вперше відвідав Переяслав, нелегко буде обрати екскурсійну програму, приділити якій треба не один день. Побувайте у меморіальних музеях Т. Г. Шевченка (у Переяславі великий поет написав свій безсмертний «Заповіт»), Г. С. Сковороди (викладав піїтику в переяславському колегіумі), академіка В. Г. Заболотного (уродженця Переяславщини, архітектора будинку Верховної Ради України), класика єврейської літератури переяславця Шолом-Алейхема (перед музеєм встановлено перший у світі пам’ятник письменникові).

Нікого не залишать байдужими музеї трипільської культури, козацької слави, українського народного одягу, лікарських рослин, єдиний в Україні музей кобзарського мистецтва. Понад чотири тисячі рушників зібрано в музеї цього українського дива. Є тут музей бджільництва і навіть музей космосу — з багатьма оригінальними експонатами…

Усю душу вклав Михайло Іванович у створення музею хліба. Очевидно, в його пам’яті не раз зринали моторошні картини голодомору 1933-го: у Сікорських «активісти» забрали останній мішок збіжжя. Четверо дітей навесні ловили у Тясмині пуголовків, варили з них юшку, присмачуючи її кропивою. Одного дня знесилена мати впала посеред хати й більше не підвелася. Дітям пощастило — їх, опухлих, забрали до сиротинця в Чигирині. А потім була виснажлива праця на воєнному заводі в Сибіру, голодні роки навчання у Київському університеті, яке Михайло поєднував із нічним чергуванням кочегара котельні.

Життя загартувало його, навчило стійкості й наполегливості. Він був людиною стриманою, але світлішав обличчям і душею, коли йшлося про його улюблену справу — музейництво. «Музеї воістину стали моїм життям. Я вставав уранці з думкою про них, жив ними впродовж кожного дня і лягав спати, плануючи музейні справи на майбутнє. От тільки не встиг запланувати своє родинне життя…» — ніби жартома, але з гіркотою зауважував Михайло Іванович у розмові з його біографом, письменником і журналістом Миколою Махінчуком.

М. І. Сікорський створив світовий шедевр — Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав». І коли йдеться про унікальну постать Михайла Івановича Сікорського, то личило б назвати його дітище ім’ям великого подвижника.