• Забуттю не підлягає

Сплюндрований, але нескорений

Світлана ВЛАСЕНКО,

начальник відділу Центрального державного архіву громадських об’єднань України кандидат історичних наук.

На фото з архіву: колона радянських солдатів на зруйнованих вулицях Києва. Листопад 1943 року.

6 листопада 1943 року закінчилася більш ніж дворічна фашистська окупація столиці України — Києва. Наслідки жахливі: вбито понад 200 тисяч мирних жителів, до Німеччини на примусові роботи вивезено понад 100 тисяч чоловік. А ще — численні пограбування, руйнування матеріальних і духовних цінностей…

ВІЙСЬКОВИМИ діями в роки окупації Київ було зруйновано на понад 40%. Значних пошкоджень дістали промислові об’єкти, комунікації, залізничний і міський транспорт, електростанції, житлові будинки. Восени 1943 року в місті налічувалося 180 тисяч мешканців — лише 19,4% від довоєнної кількості.

Місцем масових убивств став Бабин Яр, де тільки 29-30 вересня 1941-го фашисти розстріляли майже 34 тисячі євреїв. Загалом же за період окупації тут загинуло понад 100 тисяч громадян єврейської, ромської та інших національностей, а також членів націоналістичного активу, учасників радянського підпілля, військовополонених.

Київ грабували та руйнували впродовж усієї окупації, однак планового характеру ці дії набули в останні місяці перебування німців. Улітку 1943 року самовпевненість нацистських «господарів» Києва ослабла, про що свідчить відправлення з міста їхніх родин, посилення контролю за населенням, арешти й облави. А на початку осені з наближенням фронту почалась евакуація містян — спочатку самовільна, а з 23 вересня — примусова. Окупаційна влада видала наказ про створення так званої «забороненої зони», у зв’язку з чим у термін до 21-ї години 26 вересня провела виселення всіх жителів Києва від берега Дніпра та прилеглих вулиць. Частину вигнанців ешелонами вивозили на Захід, решта йшла пішки, намагаючись осісти у прилеглих селах.

Виконання цього наказу суворо контролювали: окупанти заходили у двори, виганяли всіх із будинків, а тих, хто без їхнього дозволу опинявся в забороненій зоні, нещадно карали. Через це Київ ще більше знелюднів. Водночас німці, передчуваючи свій близький невідворотний відступ, грабували столицю України. Вивозили все — цінне майно, заводське устаткування, бібліотечні книжки, музейні колекції. А щоб замести сліди свого мародерства, підривали та руйнували будівлі.

Прагнучи приховати жахливі злочини в Бабиному Яру, гітлерівці в серпні 1943-го почали розкопування та спалення тіл убитих. До цього залучили в’язнів Сирецького табору. П’ятнадцятьом із 327 цих в’язнів-спалювачів у ніч на 29 вересня вдалося втекти. Згодом вони свідчили перед усім світом про нелюдські злочини німецьких загарбників.

Про події останніх місяців окупації Києва розповідають документи Центрального державного архіву громадських об’єднань України. Це спогади киян, яким випало пережити всі жахіття фашистського режиму. Ось витяги з деяких свідчень (подаються мовою оригіналу).

Витяг із протоколу допиту в’язня Сирецького табору В. Давидова. 9 листопада 1943 р.

[…] Вся охрана Бабьего Яра состояла исключительно из младших и средних офицеров СС.

Впоследствии мы узнали, что то мероприятие, которое будет проводиться, держится в строжайшей тайне, никому из граждан на протяжении километра нельзя было подходить к Бабьему Яру, затем были маскировочные щиты. Также из разговоров немцев мне стало известно, что по приказу Гитлера эта работа должна была быть засекречена и никто, кроме вышеуказанных людей, об этом не должен знать.

Вначале мы не знали, какую именно работу мы будем делать, но по ходу раскопок, которые мы начали производить, поняли, что будут откапываться трупы, расстрелянные в 1941 году.

Трупов в этом яру было десятки тысяч, было около 2-х больших яров, где было, примерно, около 50 000 трупов евреев, затем на Бабьем Яру, на протяжении полукилометра, была яма расстрелянных, вернее, противотанковый ров, там были убитые командиры Красной Армии, вернее — комсостав. Можно было это видеть по знакам различия, шпалам. В этой яме было примерно 20 000 чел. Были люди в форме летчиков, в комбинезонах. Видно было, что многие из расстрелянных были ранены, ибо были видны костыли и повязки на руках и ногах.

В процессе раскопки трупов, вернее, когда собралось 2 000 трупов, нас заставили строить печку, в которую вроде штабеля укладывались дрова, с еврейского кладбища приносились гранитные памятники, которые укладывались в виде квадрата на земле, клали по одному камню и на этот камень ложились рельсы, сразу же на рельсы клался слой дров, после чего трупы ложились по определенному порядку (проведением этого мероприятия занимался один немец-инженер, который хорошо знал это дело), в результате чего получался штабель высотой в 10-12 метров. В штабель входило до 3 000 трупов.

Первое время горела только одна такая печь, после каждого сжигания штабель этой печи ликвидировался, так как камень сгорал, рельсы гнулись. Таким образом, на следующий штабель нужно было делать новую печь.

В связи с тем, что количество трупов было еще большое, а печей было мало, то сжигание трупов начало производиться одновременно в 3-х местах и количество печей, горевших одновременно, доходило до 4-х, а всего за все время сжигания трупов было построено 75 печей, примерно.

Таким образом, пребывая все это время в Бабьем Яру, я могу сказать, что такими печами было сожжено примерно 70 000 трупов. […]

Витяг зі стенограми розмови з директором Зоологічного музею Київського державного університету професором В. Артоболевським. 22 лютого 1944 р.

[…] Начались повальные грабежи, причем грабили организованно. Подъезжают громаднейшие грузовики, наполняются мебелью, столиками, шкафами и прочим т.п. Наряду с мебелью и кухонная утварь, самая скверная. Все это забирается.

[…] Остаться в запретной зоне, значит, попасть под расстрел или под очень большую неприятность. Ходить по улицам в это время было жутко, ни души мест-ного населения. Только немцы-грабители да патрули — вот кто свободно ходил по улицам.

Таким образом, город был предан разграблению. […]

Вывезли коллекцию бабочек. Ну, ладно, но остается другой момент, а если будут вывозить что-нибудь другое? Остаются коллекции птиц — тысяч тридцать восемь экземпляров, коллекция яиц около 30 000, коллекция млекопитающих около 10 000 — богатейший материал. Их не показывали по возможности. Они где-то наверху в хранилище находятся. […]

Меня одно время беспокоил вопрос относительно того, что немцы, уходя, взорвут университет или сожгут его. Я этот вопрос ставил шефу университета Бензингу. Он мне сказал, что достигнуто соглашение с военными властями — университет минирован не будет. […]

И вот что явилось результатом. Подложены были мины. Причем, когда вы вглядитесь в силу развала, увидите, что большее количество мин было подложено под северную часть, под северное крыло зданий, где как раз помещался музей. Взрыв произошел 5 ноября. [...]