• Сільські будні

Господарюють на рідній землі

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото Миколи Олексієнка.

У ТОВ «Івангородське», що обробляє землі в Ічнянському районі, наближаються до завершення жнива. Це єдине сільгосппідприємство з чотирьох, що працюють у селі, власники якого є уродженцями Івангорода. Чималою частиною земельного банку цього молодого аграрного господарства ще донедавна були занехаяні землі. Незважаючи на це, аграріям вдалося досягти вражаючих результатів. Так, середня врожайність сої — 35 центнерів із гектара, кукурудзи — 110.

СЬОГОДНІ «Івангородське» закінчує збирати качанисту. Кукурудзу недарма називають королевою полів — за універсальність використання і врожайність.

«Ще навесні тут були чагарники, — показує рукою на поле розміром 70 гектарів управляючий «Івангородського» Микола Горобей. — У нас менше 100 центнерів із гектара кукурудза не дала. В середньому по господарству 110, є такі ниви, де показник 140 центнерів із гектара».

Цьогорічним урожаєм на підприємстві задоволені. Окрім «королеви полів» господарство спеціалізується ще й на вирощуванні сої, яка теж нині порадувала.

«В агрономії важлива кожна складова — високоякісний посівний матеріал, вчасно і належними дозами внесені добрива, технології. Тоді і результати будуть відповідні», — певен Микола Іванович.

Втім, є такі речі, перед якими безсилий кожний агроном — це природа. Від неї часто залежить, яким буде врожай і яких витрат зазнають аграрії. Приміром, допустима вологість кукурудзи — 14 відсотків, а з поля вивозять зерно вологістю 28 відсотків. Отже, його треба досушувати, а це додаткові витрати. Посушити, перевіяти, засипати на зберігання — все це лягає в показник рентабельності. Тому в «Івангородському» вже міркують над будівництвом власного зерносушильного комплексу та додаткових ангарів, закупівлею віялок. Тут підрахували — зерносушарка має окупитися за три роки. Створення закритого циклу є нагальною необхідністю, бо продавати збіжжя восени не вигідно, а відсутність достатньої кількості зерносховищ веде до фінансових збитків.

«Найбільша проблема аграріїв — не так виростити, як вигідно збути», — пояснює землероб.

І хоча рослинництво залишається головним наповнювачем скарбнички молодого сільгосппідприємства, перші кроки до відродження тваринництва вже зроблені. Господарство закупило 50 овець романівської породи.

«Це маточне поголів’я, — розповідає вівчар Світлана Костюк (на фото). — Наразі головне завдання полягає у розведенні тварин. Найближча мета — 300 голів. Вівці цієї м’ясної породи невибагливі до умов утримання, дають гарний приплід».

В «Івангородському» розуміють: м’ясне тваринництво — це додаткові робочі місця, можливість працевлаштувати незайнятих земляків. До того ж підприємство у збитку не залишиться, адже ціна на доброякісне бараняче м’ясо сягає 150 гривень за кілограм.