• Слово про сучасницю

Щоб не міліли молочні ріки

Анна РУДКО.

Золотоніський район

Черкаської області.

Фото автора.

РОБОЧИЙ день у заготовача молока Катерини Стрижак починається о п’ятій ранку. Та перед виїздом жінці треба ще попорати власне господарство. Не зоглянеться, як біля її обійстя сигналить молоковоз. Це водій Микола Кононенко готовий до виїзду на «молочну трасу». І ось машина вже мчить сільськими дорогами з Привітного на інший кінець Златокраю — Лукашівка, Кривоносівка, Синьоківка, Зорівка, Крупське, Хрущівка, Вознесенське…

Маршрут розписаний похвилинно. Селяни навіть жартують: по Катерині хоч годинника звіряй. А потім — на Золотоношу, до місцевого маслоробного комбінату, що належить до холдингу «Молочний альянс». Чепурненькі господині наповнюють свіжим молоком цистерну. Від 5-10 до 50 літрів, а то й більше здають його селяни. Кількість залежить від поголів’я, як і чим годують корівок.

— Отак щодня вже майже вісімнадцять років. Сніг, дощ, мороз, розбиті весняно-осінні польові дороги, але їхати треба. Бо люди чекають, — розповідає Катерина Савівна. — Для багатьох сімей у цей скрутний час корова стала справжньою годувальницею. Адже майже повсюди в селах немає постійної роботи. Тож звідкіля візьмуться гроші?

Цікавлюсь у Катерини Стрижак щодо ціни та розрахунків за здане селянами молоко. За словами заготовача, влітку давали за літр по чотири з половиною гривні. Восени продукт здорожчав до п’яти гривень. Це базова ціна. Як кажуть, літр за літр. А ще надбавка за жирність. Якщо вона сягає чотирьох відсотків, тоді платить по сім гривень. Кожні десять днів Катерина розраховується з селянами. Без затримки.

Цієї пори Катерина Савівна збирає по півтори тонни молока. Навесні та влітку було набагато більше. Звичайно, порівнювати з минулими роками не варто. Тоді збирали понад десять тонн молока. Інколи доводилося робити і по два рейси. Останнім часом селянська молочна ріка значно обміліла. Чому? Причин багато. Поменшало корів. Молодь не хоче займатися тваринництвом, а людям старшого віку самотужки тримати навіть одну корову важкувато.

Звичайно, нині головна проблема молочних домогосподарств навіть не в якості молока, як цього вимагають міжнародні стандарти, а в поголів’ї дійного стада. Раніше майже в кожному селі кожен куток мав свою череду. Катерина Стрижак пригадує, що тільки в їхньому Привітному випасалося понад сто лисок. Нині залишилось із десяток. Звідки ж візьметься молоко, з якого потім виготовляють масло, сир, йогурти, сметану? Конче потрібна державна підтримка домогосподарств, які займаються виробництвом молока. Якщо вже євроінтегруватися, то по-справжньому.