• Мандрівка в дивосвіт

Корінні мешканці Південної півкулі

Пінгвінів існує 17 видів, і всі можна зустріти лише у Південній півкулі. Так, імператорські й королівські пінгвіни, а також пінгвіни Адель — корінні мешканці Антарктиди, де морози часом сягають 60 градусів. Є серед них і такі, що перебрались жити до берегів спекотної Африки, Південної Америки і Австралії. А галапагоські пінгвіни навіть дісталися самого екватора — мешкають на Галапагоських островах…

УСІ знають: пінгвін — птах, який не вміє літати. Тоді навіщо йому крила? Річ у тому, що крила пінгвіна в процесі еволюції перетворилися на ласти, які під час плавання обертаються в плечовому суглобі за принципом гвинта. Все це робить пінгвіна відмінним плавцем, здатним розвивати швидкість у воді близько 40 кілометрів на годину. Це така собі «жива торпеда», ще й здатна пірнати вглиб на десятки метрів і вистрибувати на півтора-два метри над поверхнею моря, вертикально приземляючись просто на кригу.

Перетинчасті лапи цих пернатих розташовані не як у всіх птахів, а в самому кінці тулуба. Вони влаштовані так, що їм доводиться тримати тіло завжди строго вертикально до поверхні землі. Власне, через це пінгвіни так смішно пересуваються.

Є у цих птахів і короткий хвіст, що складається з 16-20 пір’їн, який також допомагає їм підтримувати рівновагу. А за потреби вони можуть навіть спиратися на нього, наче на підставку. Що часто й роблять…

Де б пінгвіни не мешкали, вони дуже залежать від холодних морських течій, багатих на рибу, дрібних молюсків, раків та планктон. Своєю чергою і пінгвіни можуть стати здобиччю акул, морських котиків, морських леопардів і морських левів. Чайки також є природними ворогами пінгвінів, бо часто розкльовують їхні яйця. Маленькі ж пташенята пінгвінів є бажаною здобиччю для поморників.

Учених досі вражає здатність чорно-білих птахів цілими днями невпинно плисти у крижаній воді. Так, невтомно кочуючи, вони пропливають сотні кілометрів. Але раз на рік рано навесні, де б не були, повертаються до місць традиційних гніздувань, де облаштовують колосальні колонії — по мільйон особин, а то й більше. Інстинкт «повернення додому» в них розвинений просто дивовижно. Дослідники провели експеримент. Двох пінгвінів Адель, яким перед цим вживили навігаційні чіпи, завезли за понад три тисячі кілометрів від їхнього рідного місця гніздування і випустили. За десять місяців ці птахи повернулися додому!

Допитливі й товариські — так кажуть про вдачу пінгвінів. З місць гніздувань їх не віднаджує навіть вторгнення цивілізації. Зокрема, щороку в Австралії, на пляжах густонаселеного міста Сідней, можна спостерігати таку картину: там гніздяться малі пінгвіни, не звертаючи уваги на туристів, які постійно витріщають на них очі, фотографують… Вони спокійнісінько висиджують кладки з двома-трьома яйцями. Хіба що надто цікавого двоногого зайду можуть дзьобнути.

Проте зовсім по-іншому виводять потомство найбільші з пінгвінів — імператорські. Їхній зріст — 120 сантиметрів, буває й 135. Важать 40 кілограмів. Єдине яйце самка відкладає просто на кригу, після чого йде геть. Самець миттю вкочує лапами цінний скарб собі в особливу пухову складку на животі й плекає впродовж тижнів. На лютому морозі сотні самців-татусів, рятуючись від холоду, збиваються у щільний гурт. І так тримаються, поки не вилупиться пташеня. Перші дні самець годує його молокоподібним утворенням зі свого зоба. Згодом повертається самка, а самець іде відгодовуватися, адже за час висиджування утратив третину власної ваги.

Пташенята імператорських пінгвінів вилуплюються голими і обростають пухом упродовж місяця. Ще з рік після народження вони потребують допомоги і турботи батьків — доки не відросте водонепроникне пір’я, яке дасть змогу і їм полювати. Зрештою пташеня залишає батьків і стає повноправним членом пернатої колонії…