• Це цікаво

Скло

Здавалось би, ну такий уже звичайний матеріал — скло. Кого ним можна здивувати? Втім…

ДИВНИЙ матеріал — скло. Беруть зовсім непрозорий пісок, таку ж непрозору соду й інші теж непрозорі матеріали, потім усе це змішують, плавлять у печі при надзвичайно високій температурі — і вже тобі готова прозора, тягуча маса. Вона хоч і охолоджується, проте твердне не відразу, а поступово збільшує свою в’язкість. Аж допоки не перетвориться на однорідну крихку тверду речовину. Проте поки скляна маса ще розпечена і тягуча, з неї можна розкатати лист — буде віконне скло. Можна видути пузир, із котрого потім вийде склянка, графин, ваза, пляшка, ялинкова прикраса…

А хто придумав скло? Історії те невідомо. Вчені припускають, що саме в Єгипті почали виготовляти перші скляні предмети домашнього вжитку. Це в основному були чаші, кухонне начиння та пляшки. Центрами виробництва скляних виробів стали столиці Єгипту — спочатку Фіви, а потім Александрія. Найдавнішим скляним вжитковим предметом, будь-коли розкопаним археологами, є ваза, яку знайдено також у Єгипті. Вчені встановили, що вік знахідки — щонайменше 3 тисячі років і що виготовлено її зі скла надзвичайно високої якості. У Стародавньому Єгипті вже тоді з цього матеріалу робили прикраси, посуд. Варили також і смальту — скло для мозаїк, котрим потім викладали пречудові вітражі в отворах стін у храмах. Єгипет залишався центром склоробства аж до нашої ери. Саме звідти скляні вироби ввозились до багатьох країн, і передовсім на терени сучасної Італії, де вперше європейці опанували технологію їх виготовлення.

Рим у I ст. н. е. стає значним центром виробництва скла. Тут було засновано кілька скляних майстерень і залучено значну кількість єгипетських склоробів. Масштаби виробництва стали настільки великими, що римських склоробів у 220 році було обкладено податком, а їхні майстерні зведені на одну з головних вулиць Риму. Звідти склоробство поширилося на північне узбережжя Чорного моря і в Київську Русь.

Першим великим технологічним проривом у скляному виробництві можна вважати технологію видування скла, яка виникла у 100 році на території сучасних Палестини та Сирії. Вона полягала у захопленні розплавленого скла на кінці трубки, у яку людина повинна була дути для надання форми скляному виробу. Основне їхнє призначення стосувалось побутового використання. Так стали видувати пляшки, вази тощо.

У IX столітті центром скляного виробництва стала Венеція, найсильніша морська держава Середземного моря. Завдяки надзвичайній якості своєї продукції у середні віки вона стала європейською столицею з виготовлення художнього скла. Саме виробництво з 1291 року було зосереджене на острові Мурано для зменшення ризику ворожого нападу та захисту виробничих секретів. Уже тоді скловари Венеції використовували склобій.

Звичайно, з тих часів склоробство дуже змінилося. Нині зі скла роблять не лише посуд, дзеркала, прикраси. З високоякісного оптичного матеріалу особливої прозорості виготовляють об’єктиви фотоапаратів, кінознімальних камер, космічних телескопів. Мільярди освітлювальних ламп по всьому світу — це теж скло.

Сьогодні є скло, котре за міцністю не поступається сталі. З такого навіть роблять деталі механізмів! У вікна автомобілів і літаків ставлять загартоване скло. Воно дуже міцне. Якщо, наприклад, сталеву кілограмову кулю з висоти людського зросту впустити на лист загартованого скла завтовшки всього 2 міліметри, воно залишиться цілим. Та коли навіть його розбити, скалок із гострими краями не буде. Отже, якщо раптом трапиться аварія, люди в автомобілі скалками не пораняться.

Сьогодні зі скла також роблять штучне волокно, з котрого потім тчуть негорючі тканини. Зі скляної тканини, просоченої хімічними смолами, виготовляють кузови легкових автомобілів, корпуси морських шлюпок і невеликих суден.

Отаке воно — звичайне і незвичайне скло!