Протока проти потоку Михайло ГУБАШ. Нещодавній інцидент із застосуванням ВМС РФ сили до українських суден у Керченській протоці надав Україні та її союзникам, передусім США, вагомий козир у боротьбі проти добудови газогону «Північний потік-2». САМЕ такий висновок випливає з того, що сталося майже відразу після скандальних подій, пов’язаних із намаганням двох наших військових катерів і буксира пройти з Чорного до Азовського моря. Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп заявив про скасування його вже запланованої зустрічі в рамках саміту «Великої двадцятки» (G-20) в Аргентині з російським колегою Володимиром Путіним, а в Німеччині деякі політики, журналісти і експерти заговорили про недоцільність і небезпеку добудови «ПП-2». Нагадаємо: проти будівництва газогону «Північний потік-2», який РФ прокладає по дну Балтійського моря до Німеччини, виступає підтримувана низкою країн Східної Європи і Данією Україна, якій це загрожує втратою транзиту російського газу до Європи, і особливо США, які замість російського пропонують країнам — членам Євросоюзу купувати американський скраплений газ. В обох випадках йдеться про суми на мільярди доларів. Але головним, за твердженням противників будівництва газогону, є те, що цей геополітичний проект Росії загрожує безпеці ЄС — енергетичній і навіть військово-політичній. Натомість зацікавлена Німеччина вустами канцлера Ангели Меркель називає «ПП-2» суто економічним проектом, який має посилити енергобезпеку Європи і не загрожуватиме транзиту газу через Україну. Тепер, після конфлікту біля Керченської протоки, Росія вкотре показала себе як ненадійного члена світової спільноти, схильного до агресивних дій, які суперечать міжнародному праву і встановленим правилам поведінки. Ну і які після цього відносини, зокрема і в економічній сфері, можна мати з країною-агресором? У Кремлі керченське «непорозуміння» назвали провокацією української сторони. Втім, судячи з наслідків, можна дійти висновку, що це була не «провокація» з боку України, а її... блискуче проведена військово-політична спецоперація! Так, 24 наших військових моряків опинилися в полоні у ворога, і зараз потрібно робити все можливе, аби їх звідти визволити. Проте закидати командуванню нехтування долею своїх підлеглих було б не зовсім правильно. Адже хлопці знали, куди вони йдуть, і давали відповідну присягу. Вони виконували наказ і, судячи з усього, зробили це з честю. Тож сподіватимемося, нагороди ще знайдуть своїх героїв. Аналізуючи події 2014-го, деякі аналітики висували версію, що анексія Криму Росією відбулася внаслідок провокації США, на яку «клюнули» у Кремлі і таким чином «підставилися» перед усім цивілізованим світом, набувши «ореол» агресора і порушника міжнародного права. Одним із вагомих аргументів такої версії називалися буцімто неодноразові «поради» з американського посольства в Україні не надавати збройного опору «зеленим чоловічкам» і російським військам. І до цих побажань начебто прислухалися в Києві. Тому і втратили півострів фактично без жодного пострілу. Але РФ при цьому отримала, вибачте, «геморой», та такий, що вже п’ятий рік завдає їй чимало, скажімо так, клопоту. І ось знову Крим. Чи це не нова «порада» Україні з «Вашингтонського обкому», до якої ми знову прислухалися й виконали? Хтозна. Але вигодонабувачем, зокрема у ситуації з «Північним потоком-2», дійсно можуть бути США, якщо вони й справді бажають конфронтації з РФ, а не налагодження нормальних взаємостосунків. Крім того, інцидент неподалік Керчі може бути ще одним аргументом як для введення нових санкцій проти РФ, так і посилення присутності ВМС США і НАТО у Чорному морі, до чого, до речі, вже закликав Петро Порошенко. «Гра» триває? |