• Гаряча тема

Війна за «чорне золото»

Віталій НАЗАРЕНКО.

Два останні торфодобувні підприємства Чернігівщини знову готуються до оборони. Керівники Смолинського та Ірванцівського (Чернігівський і Семенівський райони відповідно) заводів разом із представниками трудових колективів певні, що на них накочується чергова хвиля рейдерства. Аби захиститись, профспілки звернулися до активістів, які допомогли взяти підприємства під охорону.

_{На чию користь грає директор «Укрторфу»?}

НА БЛИЗЬКОМУ Сході наш торф називають «чорним золотом». І зовсім не тому, що він є дешевою альтернативою газу: завдяки родючим властивостям цієї сировини араби, використовуючи її у рослинництві, тваринництві, біохімії тощо, перетворюють мертві пустелі на оази. Очевидно, що близькосхідний ринок вельми перспективний. Пошуками шляхів збуту сировини та продукції і лобіюванням інтересів галузі має займатися державний концерн «Укрторф». Що ж маємо натомість?

Останні 25 років жоден із двох існуючих торфозаводів Чернігівщини не отримав ні копійки від держави. Борги, штучно накопичені попередниками, заводи гасять самостійно. У той час як приватні вугільні шахти, що належать олігархам, одержують мільярдні дотації з держбюджету, державні підприємства працюють на зношеному обладнанні. Такий стан справ є наслідком того, що державна компанія «Укрторф» не тільки не займається пошуком нових ринків збуту, а й зовсім не лобіює перед Міненерговугіллям інтересів галузі. Більше того, представники заводів усі спроби рейдерства пов’язують із її директором Андрієм Озерчуком.

Саме з подачі керівника навесні 2015 року на Смолинський торфозавод під виглядом інвестора завели фірму сумнівного походження — ТОВ «Терма Груп». Активісти вважають, що справжньою метою цього було доведення до банкрутства і зупинення заводу. Для цього застосували фінансову схему: уклали договір про спільну діяльність. Фактично Смолинський торфозавод продавав видобутий фрезерний торф інвестору, а той перепродавав продукцію за завищеними цінами. Ця схвалена «нагорі» оборудка давала можливість ТОВ «Терма Груп» легально наживатися на посередництві і нарощувати борги держпідприємства.

Однак плани рейдерів поламали самі заводчани. Влітку вони запустили брикетний цех, і їхні трактори, навантажені торфом, опинилися в центрі Чернігова на акції протесту. Рейдери дали задній хід і на якийсь час завод залишили у спокої. Андрія Озерчука викликав «на килим» профільний міністр Ігор Насалик і повідомив, що той має знайти для заводчан новий прес та закупити обладнання і техніку на 15 мільйонів гривень. Відповідні фінанси профільний міністр «висмикнув» із європейських донорських коштів. Утім, преса заводчани так і не побачили. Попри те, що виділені кошти оперативно перевели на рахунки Мінфіну, їх досі не освоїли. Керівник Смолинського торфозаводу Валентина Огієнко вже не сумнівається: освоєння передбачених міністерством фінансів штучно гальмується «Укрторфом». Слова директора заводу підтверджуються нещодавніми спробами рейдерства ДП «Чернігівторф».

_{Проштовхують «троянських коней»}

— КІЛЬКА тижнів тому з подачі «Укрторфу» була спроба замінити бухгалтера «Чернігівторфу», — розповідає голова профспілки Смолинського торфозаводу Андрій Страхов. — Нам удалося відмовити виконуючого обов’язки директора Юрія Бондаренка від підписання наказу про прийом на роботу сторонньої людини. Поза сумнівом, ця особа на основі фінансових документів мала підготувати плацдарм для подальшого банкрутства наших заводів.

Подібні «емісари» з’явились і на Ірванцівському торфозаводі, який до цього часу перебував осторонь усіх процесів. Принаймні там сподівалися, що через територіальну віддаленість негаразди оминуть їх.

— Коли я почав працювати на заводі, то зрозумів, що в галузі є багато проблем, проте першочерговим бачу підвищення продуктивності праці та зарплати, — розповів директор підприємства Юрій Журавльов. — Але коли у нас став працювати представник Міненерговугілля і зацікавився нашими фінансовими документами, то я відмовив йому в доступі. Після цього він зник. Я не маю права надавати фінансову інформацію людині, яка не може підтвердити власних повноважень.

— Я все життя відпрацювала на заводі, але такого ще не бачила, — обурюється голова профспілки Віра Бурей. — Ми не хочемо втручання невідомих структур у нашу діяльність, а прагнемо спокійно працювати, виготовляти продукцію і отримувати зарплату. Будемо гуртуватися з колегами зі Смолинського заводу і разом давати відсіч рейдерам.

Спроби залізти у фінансову документацію, які зазнали фіаско, були аж ніяк не першим намаганням захопити підприємство. В «Укрторфі» тягнули до останнього і сподівалися, що найласіший шматок — Смолинський торфозавод (на полях якого поклади торфу на 80 років інтенсивного видобутку) — помре ще цього літа. Та попри всі негаразди заводчанам удалося заготувати рекордний за останні 15 років обсяг сировини — 30 тисяч тонн фрезерного торфу! Початок опалювального сезону засвідчив популярність дешевої і високоякісної продукції — торфобрикету. Лише за три місяці підприємство повністю розрахувалося з боргами і вийшло на прибуток. За дев’ять місяців поточного року бюджет громади поповнився 300 тисячами гривень. З’явилися перспективні клієнти на новий вид палива — пилоподібний торф. Усе відбулося без жодної допомоги держави і виключно завдяки самовідданості трудового колективу.

Після невдач в «Укрторфі» люди з недобрими намірами вирішили зайти напряму — змінити керівника ДП «Чернігівторф». Андрій Озерчук привіз на підприємство нового директора — Іллю Рокоче, наказавши робити «так, як домовлялись». Документ про його призначення підписав держсекретар Міненерговугілля Максим Немчинов.

Представники заводів заявили, що вони проти «варягів». Більше того, як виявилося, призначення не є законним, оскільки оформлене із порушенням строків. Кандидатуру новоспеченого директора «Чернігівторфу» не погодили і в ОДА. Очевидно, там розуміють, у який соціальний вибух може вилитись відповідне узгодження

Профспілкові діячі, побоюючись спроби рейдерства, попросили допомоги у ветеранів та активістів формації «С14». Останні взяли під охорону Смолинський торфозавод. Разом із тим оприлюднили інформацію, яка дещо відкриває очі на виконавців і справжніх замовників нападів.

_{Сліди олігархів}

— НАМ стало відомо, що незаконно призначений директор пов’язаний із першим заступником голови парламенту Іриною Геращенко. Можливо, тому й почувається дуже впевнено. Ілля Рокоче представився учасником бойових дій. Ми маємо достеменну інформацію від наших столичних побратимів, що цей чоловік ніде не воював, — наголосив представник Усеукраїнської громадської спілки учасників бойових дій «Спілка ветеранів війни з Росією» Дмитро Скрипка.

І справді, ветеран має рацію. Так, на сайті Верховної Ради України Ілля Вікторович Рокоче значиться помічником І. Геращенко. Крім того, пан Рокоче наближений до оточення голови Київської міськради Віталія Кличка — 2014 року був його радником.

Цікавою, на наш погляд, є персона держсекретаря Міненерговугілля Максима Немчинова. Його призначили на відповідну посаду в травні 2018 року. Як стверджують відкриті джерела, до цього він працював комерційним директором ТОВ ВКФ «Алмакс» — оптова торгівля твердим, рідким і газоподібним паливом. Інформресурси називають Немчинова людиною, близькою до найбагатшого олігарха Рината Ахметова. У попередньому скликанні Верховної Ради він був помічником депутата Павла Коржа («Партія регіонів»), який у середині 2000-х керував шахтою «Павлоградвугілля». Торік у вересні ім’я Максима Немчинова фігурувало у закупівельному скандалі. Відповідне розслідування публікував сайт «Наші гроші».

Вочевидь, поліське «чорне золото» об’єднало інтереси представників різних олігархічних груп. Протистоять їм трудові колективи та активісти — люди, які на відміну від «державних мужів» зацікавлені у збереженні стратегічних державних підприємств і стабільності в прикордонному регіоні.