• Світлий промінь

Громаду веде вчитель

Зенон МИХЛИК.

Тернопільська область.

Фото Василя Балюха.

ДО РЕФОРМ у нашого суспільства вже алергія. Які блага не обіцяли б, не сприймаємо, і квит! Хоча знаємо (багато хто навіть на власні очі бачив), що в багатьох країнах саме завдяки рішучим перемінам досягли успіху й нині гармонійно розвиваються. Нам же чомусь не вдається. Лише зробимо крок-другий, а вже скандали, звинувачення: не так ступили, не з тієї ноги… От і тупцюємо на місці.

Саранчуківській об’єднаній територіальній громаді — тільки рік, а здається, ніби люди із восьми сіл згуртувалися набагато раніше. Такий висновок випливає з того, що вже зроблено за цей невеликий період часу.

Веде громаду Володимир Петровський, за фахом учитель історії та суспільствознавства. Мислить широко: людина, яка посадила деревце, думає про майбутнє. Так настановляв і своїх учнів. Якщо сприймуть це всім серцем, то ніколи не опустяться до рівня примітивного світобачення героя оповідання Феодосія Рогового — комсомольця Василя Дахна. Той активіст уявляв завтрашній день свого села таким, як надряпав на плакаті: «Телята — наше майбутнє. Дамо їм приріст!» У ногу з тодішньою партійною лінією: дарма, що приріст населення «в мінусах», головне, щоб поголів’я худоби не скорочувалося.

Коли заговорили про адмінреформу, децентралізацію, Петровський уже мав досвід урядування — устиг попрацювати головою сільвиконкому, а після Революції гідності очолив Бережанську РДА. Тому зважився на не типовий для чиновників крок — добровільно полишив державну службу, щоб кандидувати на посаду голови Саранчуківської об’єднаної територіальної громади. І переміг на виборах.

Нинішньої осені першій і поки що єдиній у районі ОТГ минув рік. Час розгледітися довкола: які відбулися зміни?

Перше, що привертає увагу, — відремонтовані дороги. Власне, через те наша зустріч із Володимиром Михайловичем двічі переносилася — вибачався, що мусить щоденно «сидіти на сільських вулицях». У результаті ще до настання зими у Котові, Базниківці та Рибниках максимально позасипали вибоїни, а в Саранчуках і Тростянці навіть частково поклали асфальт.

Задоволений голова, що виправдовує сподівання громади створене комунальне підприємство «Благоустрій-Сервіс», яким керує енергійний Назар Соколовський. Тепер у кожному селі є штатні працівники, придбано трактор, дровокол, подрібнювач гілок, навантажувач, бензопили, мотокоси та інший необхідний інвентар. І новий підрозділ, як мовиться, даремно хліба не їсть: школи, лікарська амбулаторія, ФАПи забезпечені на зиму дровами, узбіччя доріг акуратно обкошені, зрізані аварійно небезпечні сухостійні дерева, впорядковуються кладовища, які подекуди поросли чагарниками, розчищаються водовідвідні канали у селах…

За рахунок субвенції з державного бюджету громада реалізовує один із найдорожчих проектів (кошторисна вартість перевищує один мільйон сто тисяч гривень) — реконструює футбольне поле в селі Котів. Тут буде сучасний стадіон із рівненьким зеленим газоном, трибунами для вболівальників, освітленням і, звичайно, огорожею, аби худоба там не розгулювала.

Не менш значимий для громади проект — капітальний ремонт Саранчуківського НВК I-III ступенів із встановленням нового твердопаливного котла. У Вільховецькій, Котівській, Саранчуківській і Тростянецькій школах замінили вікна, придбали меблі, дидактичний матеріал, спортивний інвентар...

— На жаль, довелося піти і на болючий для громади крок — так звану оптимізацію навчальних закладів,— не приховує невдоволення Володимир Петровський. — У Рибниках переконали людей, що ми змушені призупинити діяльність початкової школи, адже там навіть п’ятеро учнів не набралося. Тепер до Котова (трохи більше кілометра) їх підвозить шкільний автобус. До речі, проблем із пальним, запчастинами немає — усе оперативно вирішуємо. Котівський навчальний заклад із другого ступеня понизили до першого, а старшокласники нашим автобусом добираються до загальноосвітньої середньої школи в Саранчуки. Таким чином об’єднана територіальна громада вирішила «хронічну» проблему: наприкінці кожного року зазвичай не вистачало коштів на зарплату освітянам. Відтепер їх буде достатньо.

Вчителька музики Марія Білик ділиться ще однією радістю: ОТГ закупила два баяни — для школи і дитсадка. Давно, каже, про це мріяла, та не насмілювалася їхати просити у район. Здавалося, надто дрібне питання, аби турбувати керівництво. Хоча йдеться про естетичне виховання учнів, майбутніх громадян…

— Якби ви, Маріє Богданівно, звернулись із цим проханням до мене, коли ще сидів у кріслі голови райдержадміністрації, то, щиро кажучи, десять разів би подумав, чи й направду конче потрібний баян? — зізнається Петровський. — Бо стільки ще інших проблем… А на місці, як бачите, поступово їх розв’язуємо.

В тому, що «оживає» сільська медицина, я переконався, відвідавши добротне відремонтоване приміщення лікарської амбулаторії в Саранчуках. На черзі — оснащення її відповідним обладнанням. Оновилися і ФАПи — у Рибниках, Тростянці. Для кожного з п’яти сільських медпунктів придбано інгалятори, кварцові лампи, глюкометри, найнеобхідніші ліки.

— Не занедбуємо і духовне здоров’я. Зокрема, готуємо програму ОТГ зі збереження і примноження пам’яток історії і культури, — ділиться планами Володимир Михайлович. — А спадщина в нас славна, заслуговує на пошанування.

На території Саранчуківської громади багато років діє відомий в Україні вишкільно-оздоровчий наметовий табір «Лисоня» імені знаного земляка, громадсько-політичного діяча Івана Гавдиди, який свого часу тут учителював. Тепер центр патріотичного виховання розбудовується, створюються кращі побутові умови для учасників таборування. Звісно, ОТГ не могла залишатися осторонь — створила комунальне підприємство, яке опікується безпосередньо цим будівництвом. Очолив його побратим Івана Гавдиди — Василь Пуківський, теж учитель. Цього року, повідав Володимир Петровський, своїми силами і за підтримки меценатів звели вже перший будинок. Сподівається, що й держава підсобить фінансами. Бо патріотичне виховання молоді — справа не лише місцевої громади, а й держави.