Поезія

Дзвенять у відрах крижані кружальця.

Село в снігах, і стежка ані руш.

Старенька груша дихає на пальці,

їй, певно, сняться повні жмені груш.

Їй сняться хмари і липневі грози,

Чиясь душа, прозора при свічі.

А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.

У вирій полетіли рогачі.

Дощу і снігу наковтався комин,

і тин упав, навіщо городить?

Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,

улітку він під грушею сидить.

І хата, й тин, і груша серед двору,

і кияшиння чорне де-не-де,

Все згадує себе в свою найкращу пору.

І стежка, по якій вже тільки сніг іде...

Ліна Костенко.

Лягла зима, і білі солов’ї

Затьохкали холодними вустами.

В холодні землі взулися гаї.

І стали біля неба, як стояли.

Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,

Сорока з глоду водить в небо оком,

І вітер пише вітрові листа,

Сорочим оком пише білобоке.

Що гай з землі дивився і стояв,

Що солов’ї маліли, як морельки,

А Київ, мов скажений, цілував

В степах село чиєсь, чуже, маленьке.

Що я з тобою ще одні сніги

Зимуємо на щасті, як на листі.

Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.

І пам’ять наша — мак в одній колисці.

Микола Вінграновський.

Дорога додому

Дорога додому,

де ти — тільки гість.

Дорога додому,

де ти — тільки вість

із білого світу

про білі світи.

Дорога додому —

іти — не дійти...

Дорога додому,

де прізвище роду

написано біло

на чорних хрестах,

де ймення батьків

оживає в устах

тіток і вітрів...

Дорога додому

із білих світів.

Дорога додому —

в коліно чорнозем.

Дорога додому —

по генах Чорнобиль.

По серце — сніги,

по зіниці — зима...

Дорога, дорога —

і краю нема.

Галина ТАРАСЮК.