• Записки агронома

_{Голови колгоспів}

Юрій ФОМЕНКО.

м. Дніпро.

У СЕРЕДНЬОСТАТИСТИЧНОМУ районі, як правило, налічувалось близько півтора десятка сільськогосподарських підприємств. Для управління і контролю над ними роками відпрацьовувалась система. Виховання керівників господарств мало свою специфіку. Голову колгоспу обирали, з чіткої подачі райкому партії, на загальних зборах колгоспників.

Двома-трьома підприємствами в районі протягом довгого періоду керували заслужені орденоносці. Вони були прикладом для усіх комуністів району. Хоча таємно сповідували економічний націоналізм з огляду на їхні методи роботи. Їх імена в районній газеті писали першими.

Ще трьома-чотирма господарствами керували хороші господарники, до яких належав і наш голова. Відрізнялись вони від економічних націоналістів тим, що у них легше можна було щось відібрати і зв’язки вище району були слабші. Їх місія полягала в тому, щоб за років чотири-п’ять підняти господарство і звільнити місце якомусь інструктору райкому партії чи комсомолу. А далі отримати для розбудови новий колгосп, знищений посланцями з району.

Майже десяток господарств утворювали групу спонсорів життя владних структур. Праця під керівництвом колишніх інструкторів райкомів не цілеспрямований рух до мети, а маневри подалі від мети. Як правило (хоча були винятки, не хочу образити людей), ця категорія керівників могла досягти зверхності над розумними людьми тільки завдяки причетності до партії і комсомолу. Ознака появи таких керманичів — черги до колгоспної комори різних пройдисвітів із записками видати безкоштовно харчі.

Остання група. Ці господарства були схожі на місця заслання дуже розумних фахівців, котрі хотіли рости і господарювати не в світлі рішень райкому партії. Зазвичай у цих господарствах амбітних молодих господарів очікував крах або ж із них виходили добрі управлінці. Кожен районний номер газети починався з критики таких голів.

Критикували за все, навіть за низькі врожаї якоїсь культури, котру не сіяли в господарстві. Про критику на нарадах узагалі важко згадувати. Коли молодий керманич виводив на пристойний рівень господарство, то нерідко його чекало підвищення подалі від району.

Наш старий голова колгоспу був господар. За шість років роботи налагодив технологічні процеси, навів лад у підрозділах, грошенят зібрав на рахунку. Одним словом, підготував господарство для передачі потрібній людині в районі. І навіть уже знав, хто та людина, що пускатиме на вітер колгосп. Це був інструктор комсомолу, котрого протискав колишній третій секретар райкому, а нині голова райвиконкому.

…Після звітно-виборних зборів прощався з головними фахівцями старий голова: «Хлопці, дивіться, не лізьте з новим головою і його бухгалтеркою в якісь авантюри. Вимагатимуть підписувати сумнівні документи — не підписуйте. Будуть притискати вас, то ви тоді через довірених бабусь розпускайте чутку, ніби бухгалтерка украла щось без голови або навпаки. Вони зведуться між собою і вас певний час не чіпатимуть…»

Так і було, але недовго. Бо вже за певний час голова з бухгалтером починали грабувати колгосп, навіть не питаючись у галузевих фахівців.