А ми тую калину підняли!

Зенон МИХЛИК.

Початок осені 1970-го ми, студенти Львівського держуніверситету ім. Івана Франка, зустріли у херсонському степу — допомагали місцевому радгоспу збирати помідори. Власне, там і застала нас чергова річниця «золотого вересня» 1939-го.

ЛЕКЦІЮ про «возз’єднання споконвічних українських земель — Західної України в єдиній українській радянській державі» прочитав професор історичного факультету Олександр Карпенко, який відповідав за наш «трудовий семестр». Потім узяла слово голова місцевої сільради. Свій короткий емоційний виступ закінчила словами: «Нехай живе дружба між нашим і вашим народами!» Тишу велелюдного сільського клубу розірвав шквал щирих оплесків — ми таки почувались одним народом.

На жаль, шановний учений тоді не міг повідати, що «возз’єднання» 1939 року — лиш реалізація одного з пунктів секретного протоколу пакта Молотова — Ріббентропа стосовно розподілу сфер упливу в Європі. Як результат, радянський тоталітарний режим поширився, зокрема, на територію Західної України, замінивши попередній польський.

З відомих причин заборонялося розповідати і про те, що два десятки років перед «золотим вереснем», 22 січня 1919-го, сталася справді епохальна подія — Акт злуки Західно-Української Народної Республіки і Української Народної Республіки, що постали на уламках колишніх імперій (Австро-Угорської та Російської). Тоді слово «злука» навіть у словниках не зазначалось. Хіба що в емігрантських виданнях.

…Того історичного зимового дня Київ мав особливо врочистий вигляд, дізнаємось зі спогадів очевидців. Зокрема, в книзі «На схилку віку» Левка Лукасевича (побачила світ у США 1982 року) читаємо: «Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками.., портрети Тараса Шевченка… Зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці… Були хресні ходи з усіх київських церков».

Після Служби Божої у Софійському соборі розпочалось величне дійство — проголошення Соборності України.

«На цій історичній площі... стоїмо оце ми, законні й вольними голосами нашого народу вибрані представниками Західної України, а саме Галичини, Буковини і Закарпатської Русі, та доносимо Вам і заявляємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і перед лицем історії, що ми... власною волею хочемо і бажаємо обновити національно-державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого та Ярослава Мудрого, до якої стреміли наші великі гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Від сьогодні Західна Україна лучиться з Великою Україною в одно нероздільне тіло, соборну та суверенну державу», — промовляв голова галицької делегації Лев Бачинський.

Історичне значення Акта Злуки підкреслив голова Директорії Володимир Винниченко. А член уряду Симон Петлюра застеріг, що Україну іще чекають важкі випробування: «Громадяне! Тільки тоді ми будемо кричати «Слава!» вільними грудьми, коли зміцнимо нашу владу, коли настане спокій нашій землі. Всі, як один чоловік, станьте плечем до плеча на оборону рідного краю від ворогів наших».

Об’єднання ЗУНР і УНР в одну державу відбувалось у непростих військово-політичних умовах: на західних теренах тривала війна з поляками, зі сходу й півночі наступали більшовики, а з півдня загрожували білогвардійці-монархісти. А світ тільки спостерігав за цим, ні близькі, ні далекі держави не відгукнулись на офіційні повідомлення українського уряду про Злуку, не поспішили заявити про свою підтримку.

З ізоляції скористались вороги — більшовики завдали поразки армії УНР на Правобережжі, а спроба Петлюри порозумітися з Пілсудським закінчилась утратою для України Галичини. Українців знову розділив кордон — між УРСР і панською Польщею, що пролягав річкою Збруч аж до вересня 1939-го.

…Про те, що Україна — єдина, нагадав «живий ланцюг», організований «рухівцями» 21 січня 1990 року. Тоді понад мільйон людей, узявшись за руки, з’єднали Львів і Київ. Ця перша спроба публічно відзначити роковини української самостійної соборної держави викликала паніку в ідеологів ЦК КПУ, якими кермував Леонід Кравчук. «Живий людський ланцюг має, за задумом його ініціаторів, символізувати єдність західних і східних земель України, єдність духовної культури українського народу, єднання церков, а головне — показати, наскільки населення республіки підтримує Рух. Переконати лідерів НРУ у недоцільності організації живого ланцюга, його безплідності не вдалося...» — констатує записка ідеологічного відділу ЦК «про плани політичних акцій НРУ і заходи щодо їх нейтралізації».

Не вдалось нейтралізувати. Нині на державному рівні відзначаємо вже 100-річчя проголошення Акта злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Цим, як наголошується у спеціально ухваленій постанові ВР України, ушановуємо багатовікову історію національного державотворення, засвідчуємо повагу до подвигу борців за свободу, незалежність і територіальну цілісність країни, консолідуємо суспільство для розбудови високорозвиненої європейської держави, зберігаємо історичну пам’ять нації.

…Сьогодні, 22 січня, на Софійській площі в столиці завершить свій шлях Всеукраїнська естафета єднання з участю представників усіх областей України, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

А на мості через Збруч, за гарною традицією, що народилася разом із відновленням незалежності України, зустрінуться сусіди, які проживають по обидва береги ріки — тернополяни і хмельничани.