• Сторінки історії

Мар’ївка пам’ятає

Ганна КЛІКОВКА.

Запорізька область.

Уроки історії слід знати, інакше події столітньої давнини, повертаючись бумерангом, можуть боляче вдарити по прийдешніх поколіннях. Мабуть, про це думалося старшим людям села Мар’ївка, що в Запорізькому районі, коли вони, дарма що пробирав пронизливий вітер, ішли у центр села на відкриття інформаційної дошки на честь сторіччя відновлення української влади.

САМА ж подія відбувалась у рамках обласного історико-краєзнавчого проекту «Місця пам’яті Української революції 1917-1921 років», який має на меті повернути із забуття запоріжців, які не боялися виступити за незалежну Україну в часи національно-визвольної борні сто років тому.

За словами історика Олександра Зубченка, Мар’ївка — одне зі 120 місць на території регіону, пов’язаних із революційним минулим. Коли з інформаційної дошки впало покривало, дітвора, якій доручили цю важливу місію, почала уважно читати історичний текст. Відтепер вони пам’ятатимуть, що у січні сто років тому і їхнє село закрутила вервечка революційних подій.

У середині грудня 1918 року, після падіння Гетьманату, в Олександрівську встановилася влада Директорії. Проте з півночі сунули російські більшовики, які прикривалися маріонетковим урядом УРСР. Червоні захопили Харків, Чернігів, Синельникове та вели бої на станції Софіївка (нині — Вільнянськ). Попри це люди вірили в українську владу. В Державному архіві області зберігся протокол зборів сільської громади села Мар’ївка від 15 січня 1919 року. Селянам тоді розповіли про Трудовий Конгрес — парламент Української Народної Республіки. Особливо людей хвилювали земельні закони, ухвалені Центральною Радою. Обираючи делегатом повітового з’їзду Іллю Водяху, його земляки вірили, що він відстоюватиме їхні інтереси «нагорі». Чоловік заявив, що повністю підтримує незалежність та державний суверенітет України, виступив за негайний безоплатний розподіл поміщицької землі, а також запровадження загальної та безо­платної середньої освіти. Нащадки Іллі Миновича Водяхи і сьогодні мешкають у селі.

Долі учасників народних зборів склалися по-різному. Вже за кілька тижнів до села увійшли російські окупанти. Багатьох жителів силоміць мобілізували до Червоної армії. Водночас селяни активно допомагали повстанцям, які у квітні — червні 1919 року бились із більшовиками поблизу Лисої гори. Молодим патріотам передавали продукти, воду, інформували їх про пересування військ противника.

Маленький епізод із далекого минулого спонукає сучасників думати, зважувати, адже за короткий час їм також доведеться стати перед вибором, кому довірити управління державою, щоб наші діти жили краще за нас. Їхні маленькі серця іще не зазнали розчарувань, тож нехай мудрість дорослих якнайдовше вберігає їх від цього.