Українська освіта на роздоріжжі

Олена КОЩЕНКО.

У розпал навчального року розгорнуто інформаційну кампанію, покликану привернути увагу суспільства до програми зовнішнього незалежного оцінювання. Що з нею, як мовиться, не так?

«ПРОСИМО розглянути петицію про спрощення програми ЗНО 2019-го і подальших років...» — таке звернення до Президента України зареєстровано на сайті Глави держави. У ньому ініціативна група громадськості висунула передовсім такий аргумент: незабаром узагалі не буде кому вступати до вітчизняних закладів вищої освіти, то навіщо випускникам на цьому шляху чинити такі високі «інтелектуальні перепони», якими є складні тести ЗНО? У зверненні наводиться інформація Держстату: лише впродовж двох останніх років на третину поменшало абітурієнтів у закладах вищої освіти.

Автори петиції висловлюють побоювання, що цього року їх стане ще менше. Тому чимало університетів, інститутів та коледжів можуть узагалі провалити вступну кампанію через недобір. Уже й так нерідко набирають випускників фактично з будь-якими балами, аби лише у них були обов’язкові для вступу предметні сертифікати зовнішнього незалежного оцінювання.

А одинадцятикласники, між іншим, уже який рік масово демонструють низький рівень знань. Дві третини сертифікатів ЗНО за отриманими балами балансують на межі мінімального прохідного порога. Чимало й тих, хто взагалі не упорався із базовим рівнем тестування і не одержав заповітного сертифіката.

Водночас ініціатори петиції уболівають через зневажену соціальну справедливість. Наголошують: тести ЗНО такі складні, що скласти їх без репетиторів та штудіювання додаткової літератури пересічному випускникові вкрай важко. (Наприклад, програма ЗНО з математики передбачає знання більше двох сотень (!) формул і вміння їх застосовувати). Отже, діти тих батьків, у яких дохід нижчий за середній, до престижних вишів не потраплять. Тоді як нащадки, яких підтягли репетитори коштом грошовитих батьків, набагато частіше стають студентами найпопулярніших закладів вищої освіти…

Спрощення програми ЗНО позитивно вплине на абітурієнтів і не погіршить роботу вищих навчальних закладів. Також це знизить рівень стресу під час підготовки до іспитів — такий загалом висновок авторів петиції. Поза сумнівом, у ній дуже виразно проглядається лобістський інтерес ректорів вітчизняних вишів. Бо закладів вищої освіти в Україні — хоч греблю гати: аж 652 (ще рік тому було на дев’ять більше).

У них сьогодні навчається півтора мільйона студентів. Хоча попередніми роками було значно більше. Тож часом доводиться полювати на потенційних абітурієнтів. На початок 2018/2019 навчального року понад півсотні їх набрали… менше 15 студентів! Тим часом викладачам та амбітним адміністраціям теж треба якось заробляти собі на життя. Вони й раді були б набирати студентів без сертифікатів ЗНО, але не мають на це права. Зрозуміло, що керівництво таких вишів не зацікавлене у незалежній формі оцінювання. От якби програму ЗНО можна було б якось спростити. Або, ще ліпше, — повернути стару, радянську, систему вступу, коли викладачі закладу вищої освіти самі приймають екзамени… До речі, ректорське лобі вже неодноразово у Верховній Раді через «своїх» депутатів намагалося проштовхнути закон про скасування ЗНО. Не вдалося.

ОТАКЕ проглядається закулісся петиції, зареєстрованої на президентському сайті за номером 22/050682. Станом на 14 березня вона набрала лише 499 із 25 тисяч підписів, необхідних для того, щоб її розглянув Глава держави і дав відповідь по суті. Можна сказати, активності громадськості не спостерігається. Втім, у соціальних мережах обговорення теми ЗНО ведеться бурхливо. На неї активно відгукнулись не тільки шкільні вчителі, а й учні та їхні батьки, які вже пройшли «горнило» ЗНО, а надто ті, у кого тестування ще попереду. В основному нарікають на перевантаженість шкільних програм. Часом висловлюють і такі думки. «Сьогодні у школах в одинадцятому класі практично немає навчального процесу. Всі готуються до тестів з репетиторами. Якщо вчитель алгебри чи хімії знає, що більшість дітей його предмет не складатиме, він відпускає їх до репетиторів з англійської чи української». «Ми вдаємо, що нічого не відбувається, що немає деградації школи. Тоді взагалі скасуймо уроки в одинадцятих класах, залишімо лише ті курси за вибором, які відповідають обраному предмету ЗНО».

А що думають із цього приводу освітні експерти? На їхнє переконання, принципи укладання підсумкового випробування для школярів і справді давно слід переглянути. Зовнішнє незалежне оцінювання не має бути священною коровою. Але його потрібно вдосконалювати, а не скасовувати. Слід запроваджувати освітні інновації.

Зокрема, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук зазначив: «Завдання на пошук однієї чи кількох правильних відповідей — анахронізм, система для вгадування. А їх у тестах зовнішнього незалежного оцінювання — до 90%. Натомість має бути більше завдань на логіку, мислення, які вимагають творчого і конструктивного підходів. На зміну завданням, що передбачають просте відтворення знань, подій, фактів, правил, формул, портретів, документів тощо, мають прийти такі, які «мають перевірити в учня вже конкретні навички використання набутих знань і демонстрацію отриманих компетентностей. Цього в сучасних тестах немає».

Також експерти зазначають, що автори тестів, «виписавшись» за десять років укладання ЗНО, щоб не повторюватись, останніми роками почали вдаватися до вишукування у підручниках малозначущих фактів і подій та банально формувати з них нові завдання. Забувають, мабуть, що метою державного підсумкового оцінювання випускника школи передовсім є перевірка його елементарних, базових знань із того чи іншого предмета. Зрештою, забувають при цьому просту істину, що все-все знати просто неможливо. І школяру, і дорослій людині.

ЗНО має показувати спроможність абітурієнта навчатися далі в університеті, а не його здатність запам’ятовувати часто не потрібну інформацію, яку за три секунди можна знайти в комп’ютері. Тож абітурієнта насамперед потрібно перевіряти на володіння іншими компетентностями — вмінням розв’язувати проблеми, творчо, критично мислити. Як приклад експерти наводять практику Ізраїлю, де випускники шкіл складають окремий психометричний тест, що перевіряє їхню спроможність взагалі здобувати вищу освіту.

ВТІМ, у нас є одна національна особливість: українські батьки, якщо можна так сказати, буквально марять вищою освітою для своїх нащадків. Часом готові зняти з себе мало не останню сорочку, але щоб було, як у всіх: аби дитина, хоч, бува, і слабенько тягнула шкільну програму, а все ж вступила до якогось університету. Просто парадокс суспільної ментальності: в економічно злиденній Україні 83% випускників шкіл стають студентами закладів вищої освіти, тоді як у багатій Німеччині — лише 37%! Решта в основному здобуває робітничі професії.

Проте наразі мова навіть не про те, чи потрібно сьогодні Україні стільки дипломованих випускників університетів та інститутів, якщо для них у державі немає роботи за фахом. Головне, суспільству стало зрозуміло, що зовнішнє незалежне оцінювання опинилось на проблемному роздоріжжі вітчизняної освіти і знову потребує перезавантаження. Проте очевидно, що матимемо ЗНО у нинішній формі доти, доки не зміниться шкільна програма, доки у школі більше цінуватимуть заучування, а не логічне мислення, застосування здобутих знань. Ось із чого варто починати зміни.