Загублені «Між лісами»

Зенон МИХЛИК.

Тернопільська область.

На фото автора: біатлонна база у Підгородньому.

Сенсаційна перемога Дмитра Підручного, котрий у гонці переслідування на чемпіонаті світу з біатлону в Швеції здобув перше в історії для українських біатлоністів-чоловіків «золото», поза сумнівом, додала авторитету нашій державі. Також підтвердила, що Тернопільщина залишається «кузнею» спорт­сменів найвищого рівня.

НАРОДИВСЯ майбутній чемпіон в Острові поблизу Тернополя, тато і мама — майстри спорту з лижних перегонів. Тренувався від малих літ там, де свого часу й батьки, — на невеликій лижній базі в рідному селі, пізніше — на спорткомплексі обласного фізкультурно-спортивного товариства «Колос» у Підгородньому, що на околиці обласного центру. Його наставниками були відомі тренери Микола Опанасюк, Олег Бунт, Ігор Починок.

Дистанцію до нинішнього тріумфу Дмитро долав наполегливо та цілеспрямовано. Навіть якщо на шляху траплялись перешкоди.

— Ось як ми готували лижну доріжку за два тижні до Дмитрової поїздки на переможний для нього чемпіонат, — показує знімки президент Тернопільської обласної федерації біатлону майстер спорту Віктор Щур. — Вчепив я до своєї машини котки і тягав їх по снігу, щоб утрамбувати. Бо Дмитрові треба було ще трішки потренуватися перед відповідальним виступом. Хто повірить, що в таких умовах можна «ростити» чемпіонів світу?!

Так збіглося, що в шведському Естерсунді Дмитро Підручний дізнався про давно очікуване урядове рішення — біатлонна база в Підгородньому перейшла у державну власність, відтепер перебуватиме в сфері управління Міністерства молоді та спорту. Це вселяє надію, що будуть створені кращі умови для підготовки резерву національної збірної команди з біатлону та розвитку зимових видів спорту загалом. Адже нинішня база фізично й морально застаріла, це інфраструктура 80-х років минулого століття.

— Створювали її «під нас», перспективних на той час біатлоністів — Тараса Дольного, Романа Чеховича та інших, — розповідає Віктор Михайлович. — Наприклад, я перший з української команди у 1980-му виграв «золото» на чемпіонаті тодішнього Союзу. Здобував перемоги і на міжнародних змаганнях. Тоді ця база була серед найкращих в Україні, проте нині потребує оновлення. Тут, крім відомих біатлоністів, тренується понад сотня вихованців дитячо-юнацької спортивної школи. Декотрі з них на базі тимчасово й проживають, а умови, як бачите, майже спартанські. Фінансування спортзакладу, що донедавна належав «Колосу», припинилось, тож наша федерація за допомоги добрих людей майже на ентузіазмі утримувала його останні два роки. Якщо буде державне фінансування, є надія, що навчально-тренувальний процес пожвавиться. Але…

Разом із Віктором Щуром і відповідальним секретарем обласної федерації з біатлону Олександром Степанюком оглядаємо трасу, яка привела до вершини слави не один десяток спортсменів. І обов’язково ще приведе.

Неподалік асфальтованої лижоролерної доріжки помічаю кілочки.

— Це позначені земельні ділянки садівничого кооперативу, їхні власники мають намір розпочати тут будівництво, — пояснюють мої супутники.

Побачивши моє здивування, продовжують:

— Ці землі незаконно й усупереч здоровому глузду у 2012 році тодішній голова Тернопільської райдержадміністрації Віктор Щепановський надав садівничому кооперативу «Між лісами» «для ведення індивідуального садівництва». І дачники посередині траси для тренувань хочуть облаштувати два заїзди на свою територію, які двічі перетинатимуть лижоролерну доріжку. Крім того, до неї майже впритул примикає деревообробний цех, який, незважаючи на наші заперечення, збудував підприємець пан Хомко. Тепер підхоплена вітром стружка нерідко летить лижникам в очі.

Слухаючи ту невеселу оповідь, подумки займаю місце спортсмена на лижні. Стартую від стрільбища, розганяюсь і… доріжка пірнає у штучну виїмку, над якою має бути зведений міст до садівничого кооперативу. Потім спортсменів підстерігатиме ще складніша перешкода — там проектант задумав звести навісний місток, під яким на ділянки дачників вільно проїжджатиме вантажний транспорт. Отже, лижники змушені будуть підніматись на штучну майже п’ятиметрову гірку-естакаду, щоб розминутися з ним.

Це не лише незручно, а навіть небезпечно, стверджують досвідчені тренери, зокрема для представників «Інваспорту». Уявіть, як долатиме таку перешкоду, скажімо, переможець фіналу Кубка світу з лижних перегонів та біатлону серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату і вадами зору Тарас Радь? До речі, нещодавно в японському місті Саппоро він виборов чергову золоту нагороду в лижних перегонах на дистанції 7,5 км.

Знову подумки «розганяюсь» із запроектованого «перекидного» містка й повз паркан діючого деревообробного цеху «мчу» на друге коло, що пролягає ледь не мимо подвір’їв майбутніх котеджів.

Ситуацією, у якій опинився спортивний комплекс, стривожений президент Федерації біатлону України Володимир Бринзак: «Після передачі Тернопільською РДА земельних ділянок, які розташовані всередині лижних і лижоролерних трас, у приватну власність та з початком роботи поруч біатлонного стрільбища деревообробного цеху розгорнулось фактичне знищення навчально-спортивної бази олімпійської підготовки з біатлону». Наголошуючи на важливості збереження цього виду спорту, нагадує: «він включає в себе об’ємну складову з підготовки молоді до служби у Збройних силах України та підвищення обороноздатності нашої держави».

Над цим мали б замислитись, зокрема, й учасники громадського слухання, які недавно в Підгородньому обговорювали проект детального планування території, виготовлений на замовлення садівничого товариства «Між лісами». Питання стало руба: власники земельних ділянок наполягають на «законності» своїх інтересів чи погоджуються на компроміс, який збереже цілісним тренувальний комплекс?

Дискусія видалась бурхливою. Титуловані спортсмени, батьки юних біатлоністів переконували, що після появи поряд із базою забудов (дачникам дозволяється споруджувати будинки площею навіть до 300 м кв.) її робота розбалансується. Неочікуваним сусідам пропонували альтернативні варіанти. Наприклад, садівничий кооператив міг би перебратися на іншу ділянку, що пустує неподалік. Чи нехай дачники бодай відмовились би від масштабного будівництва, просто вирощували б собі городину. Словом, просили, аби, майже в буквальному розумінні цього слова, дали простір для лижні. Бо інакше не вдасться зберегти відповідні територіальні стандарти бази, де планувались навіть міжнародні змагання.

Опоненти з тих порад лиш насміхались, а декотрі натомість пропонували спортсменам… самим забиратися звідтіля. Мовляв, не влаштовує таке сусідство, то побудуйте собі тренувальний комплекс в іншому місці. Голова садово-городнього товариства Тарас Лукасевич узагалі засумнівався: «Чи ту пустку ще можна вважати базою?» На відверте глузування майстер спорту Василь Гулій стримано зауважив: «Нехай, як кажете, бази немає, зате є результати». Цього заперечити не наважився ніхто. Проте згоди сторони так і не дійшли.

Однак здаватися спортсмени не збираються. Вважають, землею, що стала спірною, колишній голова Тернопільської райдержадміністрації Віктор Щепановський розпорядився по-злодійськи, роздав її «потрібним» людям. Як зізнався сільський голова Сергій Чапрак, таке рішення навіть формально не було погоджене з органом місцевого самоврядування. Щоправда, сільрада на це нахабство не огризнулась — не оскаржила в суді самоуправство чиновника-«регіонала», який ігнорував законодавчу норму, що чітко передбачала: в процесі розмежування землі запасу переходять до комунальної власності територіальних громад.

Зрештою, в обласному фізкультурно-спортивному товаристві «Колос», яке на той час було власником спорткомплексу, теж не вельми опирались. Мабуть, втішались обіцянкою-цяцянкою від тодішньої «біло-синьої» влади, що будівництво нової сучасної бази вже не за горами. Мовляв, заради цього в сусідньому лісі вже цілу просіку вирубали… Закінчилось тим, що на тих дубах, подейкують, дехто добряче нажився.

— А ми вкладали своє здоров’я, аби гідно представити Україну на змаганнях найвищого рівня. І, виборовши перемогу, від щастя плакали під гімн Держави, — дає моральну (юридичної досі нема) оцінку спробам знищити базу Василь Гулій. Каже, меркантильні інтереси окремих осіб не повинні домінувати над державними (у збірній команді України з біатлону чи не найбільше спортсменів із Тернопільщини).

…Між іншим, коли російський агресор вдерся на нашу землю, ветеран спорту Василь Гулій без вагання добровільно став на її захист. Досвід знадобився — біотлоністи дуже влучно стріляють.