• З приводу

Ворог визнає лише силу

Михайло ЛЕВЧУК.

Хмельницька область.

На Хмельниччині розпочалось серійне виробництво реактивних систем залпового вогню «Верба» та пускової установки для реактивної системи «Вільха». Планується, що перші штатні підрозділи, озброєні новими системами ДП «Шепетівський ремонтний завод», який входить до складу ДК «Укроборонпром», будуть сформовані вже в цьому році.

ЗОКРЕМА, конструктори працюють над збільшенням дальності польоту ракет практично удвічі при збереженні високої точності ураження цілі. Кожна пускова установка «Вільхи» може завдати високоточного удару по 12 різних об’єктах супротивника, а не по одному, як звичайна реактивна система залпового вогню.

Інформація, безумовно, позитивна. Втім, із сумом пригадалося, як вісім років тому, 12 квітня 2011-го, на державному підприємстві «Укроборонсервісу», що неподалік Хмельницького, утилізували останню в нашій державі оперативно-тактичну ракету комплексу «Скад Б». Хоча радіус її дії не перевищував 300 км, тобто вона не була серйозною наступальною зброєю, усе ж підлягала знищенню, адже Україна послідовно виконувала свої зобов’язання у сфері демілітаризації. «У таких масштабах не позбувається своєї зброї жодна країна Європи», — радів присутній на церемонії чиновник вітчизняного МЗС, коли ракету розрізали автогеном.

Не менше раділи ті, котрі ще раніше кинулись дорізати, добивати усе, що зосталося від колишнього ракетного щита. Масштабну шкідницьку діяльність технічно оснащені бригади мародерів розгорнули у роки, коли державою правив одверто проросійський президент Янукович. На жаль, не зупинили варварів і після Майдану — вони продовжували бомбити колишні ракетні шахти, які чомусь вважались безгосподарними. Зокрема, на Хмельниччині їх налічувалося близько сотні, у тому числі грізних міжконтинентальних СС-19. «Як це майно взяти на місцевий баланс?» — пригадую, журився голова однієї із районних рад.

Шахтні пускові позиції завглибшки до 40 метрів і обладнані підземні командні пункти було побудовано в центральних районах області майже біля кожного третього села. Частину шахт на вимогу декларації про без’ядерний статус України (ще у 1994 році Україна і Росія підписали двосторонню угоду про гарантії суверенітету України та її територіальної цілісності в обмін на передачу Росії ядерної зброї) висадили у повітря, а решту законсервували. Подекуди вони збереглись у хорошому стані, хоча ракети вивезли понад 20 років тому.

Про те, як знищували одну з уцілілих точок, «Сільські вісті» розповіли на початку квітня 2014 року. Тоді Росія уже анексувала Крим і вторглась на територію українського Донбасу — 12 квітня почалися перші бої із загарбниками, які рвалися захопити Слов’янськ, Краматорськ і Дружківку… А неподалік Ярмолинців загін самооборони місцевих майданівців відбивав атаку бригади вандалів, які в заповідному урочищі Березина з допомогою потужної техніки розрили ракетну штольню. Розбивали бетон і вирізали нічийний брухт, з допомогою газових різаків шматками видобували метал. За підрахунками громадських активістів, встигли вивезти не менш як 40 тонн цінного металу.

Міліція на те закрила очі: точка не має власника, тож ніхто не зазнав збитків. Держава? Ну це надто загально, хіба що природно-заповідний фонд, адже знищено десятки дерев. У прокуратурі вбачали іще й порушення податкового законодавства. Хоча на той час ракетна шахта в урочищі Березина була вже шостою в районі (в області — 20-ю), безкарно пограбованою мародерами. Може, слушно пропонували декотрі місцеві депутати, щоб сільські ради узяли на свій баланс залишки колишнього ракетного щита? Мовляв, недаремно ж були законсервовані (тепер уже розграбовані) стратегічні об’єкти біля Савинців, Глушківців, Вихилівки, Соснівки, Волудринців, Москалівки, Кадиївки, мабуть, могли ще знадобитись, бодай психологічно остудити запал агресорів… Але проблема: хто мав би передати громадам те майно, якщо власник його відрікся?

…Нині Україна поступово, в умовах реальної війни, нарощує втрачену збройну міць. Знову затрачаються величезні кошти, які держава могла б скерувати для підвищення добробуту своїх громадян. Але ворог звик визнавати лише силу. Тому, як казав Президент України Петро Порошенко, «наша дорога до миру лежить через подальше зміцнення армії». Мав на увазі й оновлену військову ракетну програму.