• Було, було

Сірогозький президент

Віта КОПЕНКО.

Херсонська область.

Так місцеві звуть Віктора Богуна — пенсіонера із селища Нижні Сірогози. Свого часу він балотувався на пост президента України. Пояснює, що до цього його зобов’язало прізвище.

СПРАВДІ, прізвище відомого українського військового і державного діяча Івана Богуна, сподвижника Богдана Хмельницького і знаного козацького опозиціонера, який повсякчас підтримував курс на незалежність української зовнішньої та внутрішньої політики від Москви, стало кармічним для нашого земляка.

…Свій трудовий шлях Віктор розпочав у 50-ті роки робітником, потім працював комбайнером в одному з радгоспів Чаплинського району Херсонщини. Збирав урожай зернових на цілинних землях Казахстану. Його завжди ставили за приклад іншим. Чотири роки армії, згодом — одруження і переїзд на початку 60-х у Нижні Сірогози. Тут Віктор Богун п’ять років працював у районному шляхвідділі механіком, техніком, інженером. Потім понад десять років — інженером-диспетчером у пересувній механізованій колоні №166 тресту «Генічеськсільбуд».

«У механізованій колоні тільки інженерно-технічного персоналу налічувалося три десятки чоловік, а майже дві з половиною сотні — будівельники. Працювали в п’яти районах Херсонської області. Я відповідав за забезпечення будматеріалами всіх об’єктів».

Згодом Віктор Богун 16 років очолював партійну комісію Нижньосірогозького райкому КПУ. Може б, і довше обіймав цю посаду, однак сталося ось що.

На сьомий день роботи XXVII з’їзду Комуністичної партії, коли почалися вибори до керівних органів партії, Віктор Богун надсилає цьому зібранню таку телеграму: «Шановні товариші делегати! У вашій роботі починається найвідповідальніший момент — вибори керівних органів партії. Пропоную обрати Генеральним секретарем ЦК КПРС Лигачова Єгора Кузьмича. Якщо оберете Горбачова Михайла Сергійовича, то розпадеться не тільки партія, а й держава».

«На з’їзд телеграма дійшла дослівною, — пригадує він. — Це засвідчив делегат того з’їзду, тодішній перший секретар Нижньосірогозького РК КПУ Станіслав Ніколаєнко. З шести тисяч інших телеграм тільки вона була такого змісту. Решта підтримувала Горбачова. Як я не доводив першому секретареві райкому партії, що маю право на свою точку зору, однак зрозумів: треба йти з цієї роботи. Мене перевели на посаду директора сільгосппідприємства «Заготскотвідгодівля».

Пізніше телеграма В. М. Богуна на адресу з’їзду була опублікована в журналі «Известия ЦК КПСС», хоча пройшла таку цензуру, що автор її не впізнав.

Ці події відбулись у квітні 1991 року, а чотири місяці по тому і партія, і держава рухнули.

Віктор Богун, як і більшість українців, щиро сподівався, що, здобувши незалежність, наша держава почне швидко розвиватися. Проте політична ситуація в Україні залишалася напруженою.

Розпочалися реформи роздержавлення та приватизації. Верховна Рада претендувала на всю повноту влади в країні, але після запровадження посади Президента розпочався непростий, а почасти і болісний розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Державний апарат у центрі й на місцях почав давати збої.

Мали місце й спроби реформувати радянську систему і створити жорстку виконавчу вертикаль, підпорядковану Президентові. Тож протистояння між Главою держави і Верховною Радою посилювалося. І все це на тлі обвалу економіки. Розрубати цей гордіїв вузол могли лише дострокові вибори у парламент навесні 1994 року і вибори Президента у червні того ж року.

«Я вирішив балотуватися депутатом до Верховної Ради України, щоб «на власній шкурі» відчути, що таке демократичні вибори, — веде далі Віктор Богун. — Був зареєстрований по Іванівському виборчому округу №402. Конкурував зі Станіславом Ніколаєнком. Зрозумівши, що без команди і грошей вибори не провести, зняв свою кандидатуру. Натомість зацікавився, чи може пересічний громадянин балотуватися в Президенти?»

Приїхав до Києва на співбесіду з членами комісії з відбору кандидатів у Президенти України. 25 чоловік, не даючи перевести подих, запитували Віктора Богуна про економіку, політику, армію, зовнішні взаємовідносини та інше — загалом було 27 запитань.

Віктор Богун відповідав чітко, стисло, конкретно — і витримав цей іспит. Комісія ухвалила позитивне рішення. До речі, попередні 14 кандидатів цю співбесіду не пройшли.

«Потрібно було зібрати 100 тисяч підписів для офіційного висування кандидатом у Президенти України, — згадує Віктор Богун. — Проте я вирішив зупинити свій експеримент. По-перше, переконався, що маю знання й досвід у різних сферах економіки та політики. По-друге, пересвідчивсь у демократичності виборчого процесу. По-третє, зрозумів, що самотужки зібрати належну кількість підписів не зможу».

Як відомо, на виборах 1994 року балотувалося 11 претендентів. Кандидатами зареєстрували сімох із них. У другий тур вийшли Леонід Кравчук та Леонід Кучма, який і переміг.

Після «виборчих експериментів» Віктор Богун кілька років до виходу на пенсію ще встиг попрацювати заступником голови Нижньосірогозької районної держадміністрації. Але для земляків він був і залишається сірогозьким президентом.