• Долі людські

Сто перша весна Василя Веселюка

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

У дні, коли Жмеринський район відзначає визволення від німецько-фашистських загарбників, зустрів свою сто першу весну колишній фронтовик Василь Веселюк.

У 1938 РОЦІ молодого хлопця із села Леляки призвали в армію. Служив на Кавказі, де й застав його початок війни. Воював у складі 127-ї стрілецької дивізії. Одного разу пораненого, без тями, бійця Веселюка винесла з поля бою тендітна медсестра Ніна Швеєрт. Як виявилось, це була його доля: вони пройшли разом усю війну, а згодом одружились. І прожили в парі п’ятдесят три роки, започаткувавши велику родину, де сьогодні є двоє онуків, троє правнуків і четверо праправнуків.

Василь Веселюк визволяв міста і села рідної України та країн Європи. За хоробрість та самовіддану службу нагороджений орденом «За мужність» і багатьма медалями. Був тричі поранений, один раз контужений. А осколок від ворожого снаряда в правій руці ще п’ятдесят років тривожив фронтовика, поки йому не зробили операцію.

Попри свій поважний вік найстарший житель району почувається бадьоро. За словами рідних, рецепт його довголіття криється у надзвичайному працелюбстві. Понад тридцять років він трудився слюсарем-оглядачем вагонів Жмеринського депо, а вдома з дружиною тримали велике підсобне господарство. І навіть тоді, коли до століття ще залишалося півтора десятка років, ветеран сам порав корову, а до того побудував хату, в якій нині й проживає разом із сім’єю внучки Раїси Анатоліївни Дудник, що працює вчителькою молодших класів у Жмеринській школі-ліцеї.

За доброю традицією, встановленою місцевою владою, до кожної поважної людини приїздять із подарунками на день народження керівники району. Завітали вони й до Василя Івановича. «Його життя — це жива історія, яку сьогодні з книжок вивчають нові покоління людей, а він її «пройшов ногами…», — так образно сказав, вітаючи ветерана з високою датою, голова Жмеринської райдержадміністрації Олег Легеза.