• Бувальщина

Як Пилип не туди влип

Андрій РАНДЮК.

с. Станилівка

Погребищенського району

Вінницької області.

Ця смішна історія трапилась у нашому селі за часів колгоспного ладу. Головував тоді в нас у колгоспі такий собі Пилип Іванович. Люди не любили його за жорстоке поводження з ними, але мирились, бо райком порекомендував його на цю посаду. Любив голова гарненько і частенько випити, гарно погуляти і, як це часто бувало, «скакати в гречку».

Одного разу проїжджав голова полем, де колосилася пшениця (до жнив було рукою подати). Конячка його, запряжена «в лінійку», легко ступала, голову тягнуло на дрімоту. Раптом заревла корова — голова аж здригнувся і побачив Мазоху (так односельчанин дід Семен назвав свою годівницю). Корова паслась біля лану пшениці з налигачем і припоном, але в шкоду не йшла, гарна травичка їй була до вподоби біля лану.

Голова зрадів — буде прибуток для колгоспу, хтось заплатить штраф. Зліз із візка, взяв повідок у руки і прив’язав ззаду до лінійки, а корівка видалась спокійною і покірно йшла до колгоспної обори.

Дорогою зустрілась сусідка діда Семена, впізнала його корову, але з головою не могла говорити, знаючи його натуру. Жінка зразу ж поспішила до діда Семена, повідала йому, що побачила. Дід подякував сусідці і, не гаючи часу, ціпка в руку і пішов до контори колгоспу.

— О, добре, що прийшли, — відповів високим тоном голова.

Дід Семен іще хотів щось мовити, але голова його грубо перебив:

— Підеш зараз до каси, заплатиш штраф і забереш свою корову. Будете знати, як приносити шкоду для колгоспу.

— Що ж моя Мазоха наробила?

— Я не маю часу з вами говорити. Будь здоровий.

Дали дідові квитанцію, пішов він, відв’язав Мазоху, яка стояла біля стовпа під палючим сонцем без води, без їжі, і повів додому.

— Почекай, ми з тобою, голово, ще зустрінемось, — промовив дід.

І таке трапилось незабаром.

Спустилось утомлене сонечко за горизонт, дід Семен вийшов надвір оглянути своє маленьке господарство (а це була корова і десяток курок), закрити його на нічліг. Якось мимоволі погляд діда зупинився на грядках, що були перед самою хатою: о, диво! Там паслась конячка голови з «лінійкою» і тільки попирхувала від смачної поживи: а там морквинка, бурячки із зеленою гичкою.

— Бабо, — вигукнув дід, — вийди-но сюди!

Баба вийшла.

— Бачиш, є Бог на небі, поверне голова нам гроші, подивись, його конячка до нас прийшла.

...Гарно смерклось, старі повечеряли і збирались лягати спати. Аж раптом стукіт у вікно — це був голова. Гарно закропившись у ланкової, відпочивши трохи, згадав про свого коника. Вийшов від ланкової і жахнувся — нема коня. Аж тут сусідка ланкової повідала йому, де його візок.

Тож і подався голова до дідової хати.

Дід Семен відкрив двері, але пізнього гостя до хати не пустив:

— Товаришу голово, уже пізно, ми з бабою відпочити хочемо, завтра вранці приходьте з могоричем і з грішми, поговоримо, поснідаємо разом і заберете свого коня. А кінь ваш у догляді, напоєний, нагодований, не так, як наша Мазоха голодна під палючим сонцем стояла.

Опустивши голову, подибав Пилип Іванович додому, щоб уранці піти на дідів суд.

Лиш сонечко прокинулось, голова поспішив до діда Семена.

Сіли, як і було обіцяно, за стіл, поснідали, пригубивши по чарочці «Пшеничної», яку приніс голова.

— То що з мене? — мовив Пилип Іванович...

— Зачекайте, зараз підемо, поглянете, якої шкоди наробила ваша конячка.

Пішли, подивились.

— А тепер ходімо до хати, — сказав дід Семен.

Довелось голові гарно почистити того дня свій гаманець...

На прощання Пилип Іванович низько вклонився господарям і мовив:

— Пробачте і будьте здорові. Може, буде у чомусь потреба, приходьте в контору, допоможу.

— Бачиш, бабо, — мовив дід Семен, — яким добрим став голова.

Наступного дня все село аж гриміло зо сміху: «А чули, як дід Семен провчив нашого голову!».

— Так йому й треба, бо пастушки, які біля лану пшениці випасали череду, казали, що дідова Мазоха шкоди не зробила.

Незабаром ця комічна історія долинула аж до райкому. При зустрічі із секретарем голова почув з іронією таке:

— Запам’ятайте, Пилипе Івановичу, що палиця має два кінці, і ще моя порада: поважай ветеранів і прив’язуй свого коня до міцного стовпа.