Дослівно

Віктор Пинзеник, народний депутат України.

Пригадую події десятирічної давності, коли у період розгортання фінансової кризи один за одним лопалися десятки банків світу. Деякі з них рятували уряди, проводячи їх примусову націоналізацію. І це правильно. Бо не клієнти банку чи громадяни країни мають нести відповідальність за кризу банку, а насамперед — його власники.

В Україні на відміну від інших країн банківська криза затягнулася на десятиліття. У багатьох українських банках капітал не просто зник, а став мінусовим. Таким став «Приватбанк». На його порятунок уряд витратив понад 5 млрд доларів. Не беремо це до серця і не сприймаємо як проблему, бо банк не накрився разом з грошима своїх вкладників та підприємств? Бо в такому разі зрозуміли б краще на відміну від варіанта націоналізації, коли витратив гроші бюджет. Заплатили не якимись папірцями, як дехто заявляє, а зобов’язаннями, за якими і відсотки, і погашення здійснюються цілком реальними гривнями. І продати ці папірці можна теж за реальні гривні. І тепер нам не інакше, як за довгоочікуване «щастя», треба сприймати повідомлення про спроби забрати назад банк чи отримати компенсацію капіталу націоналізованого банку.

А хто нам поверне 5 млрд доларів, витрачених на порятунок цього банку? Чи більшість із нас і надалі буде жити ілюзіями, що бюджет нас не стосується і нашої кишені не зачіпає?