• Слід на Землі

Аристократ духу

Тимофій ЛЕВЧУК.

Тернопільська область.

Фото Василя Балюха.

Нещодавно потрапило на очі інтерв’ю одного наскрізь урбанізованого письменника й живописця, відомого манерою напоказ хизуватися своєю неперебірливістю у висловлюваннях. Бо, бачте, вважає, що «не існує межі між нормативною і ненормативною лексикою». Навіть має «академічну» інформацію, буцімто матірна лайка — нашого рідного кореня, а не завіялась в Україну з північно-східними вітрами.

ДИВУЄ, а ще більше засмучує, що подібні «глибокодумні» сентенції цього пана, що бавиться в аристократа, у декого викликають замилування. Утім, у кожного своє мірило моральної оцінки…

— Я виріс у селі на Львівщині, воно дотепер часто постає перед очима, — поринає у спогади дев’яносторічний тернопільський художник Ярослав Омелян. — Бачу там себе щасливим. Я би всіх дітей, котрі народились у місті, віддавав на літо до села — до бабусь, дідусів. Аби походили босоніж по травичці, побачили різноколірних метеликів, милувалися квітами, хмаринками у високому небі… Тоді в них обов’язково прокинеться й обізветься творча жилка. А вона, переконаний, є у кожної людини. Як і доброта, що закладена від самого народження. Раніше над тими речами я особливо не замислювавсь, а тепер твердо знаю: людина творить себе сама, використовуючи свої природні задатки.

Ярослав Максимович довів це особистим прикладом. Художником, каже, почувавсь іще з малих літ. Мабуть, перша його робота — вугликом зображена квітка. Щоправда, малюнок не дуже втішив батьків, адже полотном слугувала вибілена стіна хати. Згодом хлопчина розширив свої творчі обрії. Скажімо, в школі легко міг написати портрет Тараса Шевченка — «майже такий», як уквітчаний вишитим рушником удома.

Тонкощі майбутньої професії Ярослав почав опановувати у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва. Та провчився лише два курси — у 1950-му сім’ю Омелянів вислали до Сибіру (старший син воював і геройськи загинув у лавах УПА). Майже десятилітнє поневіряння за Полярним колом не остудило його душу, він не озлобився на весь світ. Хоча й залишилися гіркі спомини, які часом проступають з того давнього мороку і тінню лягають на полотні. Зокрема, це помітно в картині «Жорна смерті», де вони уособлюють сталінський режим, що перемолов мільйони людських доль. Або в «Розп’ятті», де зобразив себе — мученика ГУЛАГу.

Неволя відібрала у митця дорогоцінний час, що мав бути використаний для професійного зростання. Робота звичайного художника-оформлювача, яку знайшов у Тернополі, щоб якось утримувати сім’ю, не задовольняла. І в сорокарічному віці знову стає студентом — студіює графіку в Львівському поліграфічному інституті.

Упродовж свого творчого життя Ярослав Омелян успішно опанував чимало мистецьких технік і жанрів: гравюра, естамп, цинкографія, гратографія, рисунок, акварель, живопис… «Не знаю, скільки загалом було робіт, — зізнався майстер під час однієї виставки. — Художньо оформив більше сотні книг, багато чого дарував…»

До речі, не винятком була й недавня виставка, влаштована з нагоди його 90-річчя — у дарунок Тернопільському художньому музею ювіляр передав усі експоновані на ній свої екслібриси. Власне, у цьому жанрі заслужений художник України, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких Ярослав Омелян, як мовиться, найбільш упізнаваний — створив понад чотири сотні книжкових знаків. Каже, на це пішло сорок років праці.

— Тут він неперевершений, недаремно його величають патріархом українського екслібрису, — визнає народний художник України Богдан Ткачик. — Адже наскільки монументально й мистецьки треба мислити, як добре треба знати і відчувати людину, аби відтворити її найхарактерніші риси у маленькій картині. Це велика і дуже копітка робота. Ярослав Омелян присвятив її людям, як зауважив, котрі «щось зробили для України», — кількасот відомим і менш знаним особистостям.

— Попри власне скромне життя на невелику пенсію ця людина завжди щиро витрачає незначні кошти для популяризації українства, — каже голова Тернопільського обласного осередку НТШ академік Михайло Андрейчин. — Якось Ярослав Максимович попросив мене передати через військкомат кількасот виготовлених ним маленьких картинок із зображенням Тараса Шевченка — своєрідні обереги для бійців, котрі захищають Україну від російських окупантів.

— Часом замислююсь: чому в нашої України такий нелегкий шлях? — розмірковує голова ліги підприємців «Українська справа» Михайло Ратушняк. — І все частіше доходжу висновку: бо нам бракує таких моральних авторитетів, як пан Ярослав, справжній аристократ духу. Згадую ключову фразу з відомого фільму Тенгіза Абуладзе «Покаяння»: «Талант — це передусім доброта». Наче про художника Омеляна сказано.

Від себе додамо: головна філософія названої кінокартини — будувати слід лише ту дорогу, яка веде до храму. Свою дорогу Ярослав Омелян наполегливо прокладає вже дев’яносто перший рік. Її доброчесність яскраво ілюструє духовно багата творча спадщина митця.