• Аграрний досвід

На своїй, Богом даній землі

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

На фото автора: перша посівна разом із Григорієм Олексійовичем Фокіним (ліворуч).

Ще 15-20 років тому українська земля заростала бур’янами та непрохідними чагарями, а за оренду паю з власником розплачувались кількома мішками прілого зерна. Так було повсюдно після започаткованої у 1996 році тодішнім главою держави Леонідом Кучмою реформи агарного сектору, яка фактично призвела до руйнації колективної форми власності.

_{Почав із сої}

СЬОГОДНІ вже ніхто не ставить під сумнів той факт, що саме після розформування колгоспів українське село зазнало суттєвого економічного та соціального занепаду. Після розпаювання люди отримали земельні наділи, але не змогли ними ефективно розпорядитись. У цей період почали зароджуватися товариства з обмеженою відповідальністю, більшість із яких дуже скоро поглинули транснаціональні корпорації, далекі від проблем українського села.

Наскільки рентабельно працювати на землі і чи зможе власник паю заробити собі на прожиття, обробляючи його самостійно? Відповідь на ці питання я шукаю третій рік поспіль.

На відміну від більшості односельців свого земельного паю розміром 2,8 гектара, що перейшов мені у спадок від моєї двоюрідної баби Горпини Петрівни Бізюк, я в оренду не здав. І не лише через мізерну орендну плату, яку виплачував орендар СТОВ «Дружба Нова». Це підприємство, яке фактично викупило наш колгосп, активно знищувало поголів’я ВРХ. Тобто нові господарі не збиралися зберігати робочі місця, розвиваючи тваринництво. Їх цікавило лише вичавлювання максимального зиску із нашої Богом даної землі. Це мене обурювало. В подальшому «Дружбу Нову» поглинув один із найбільших в Україні агрохолдингів — «Кернел»…

Три весни тому я вирішив засіяти свій пай соєю. Насіння купив у знайомого фермера із сусіднього села Сиволож Григорія Фокіна. Власне, Григорій Олексійович став моїм першим порадником, механізатором і агрономом. Всі роботи виконувалися його технікою, за використання якої він брав із мене по совісті.

_{Помилки і прибутки}

ПЕРШИМ ділом внесли селітру. «Сіяти сою можна, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогріється до 12-14°С», — давав мені настанову досвідчений аграрій. І у першій декаді травня ми вийшли в поле.

Радянська сівалка «Червона зірка» тоді не впоралась із сівбою. Сошники в землю заходили погано, а ланцюги, які мали б загортати сою, тягнули за собою рештки кукурудзи, яку тут раніше вирощували без мого відома. Справа мала всі шанси завершитись, так і не розпочавшись. Ситуацію, в прямому сенсі, порятували небеса. Наступного дня пішов дощ, який не тільки зросив поле, а й прибив те, що не загорнулося землею.

Минув тиждень, і з землі пробились зелені пагони. Настала фаза трьох-чотирьох листків. Я звернувся до товариша із Херсонщини — агронома, кандидата сільськогосподарських наук Дмитра Семена. «Саме час вносити гербіцид, гумат калію та карбамід, — консультував він. — Наступний етап внесення — у фазі гілкування».

Так я і зробив. Щоправда, вирішив заощадити і взяв гербіцид, як кажуть, із рук, і потім дуже пошкодував. За кілька днів після його застосування соя пожовкла, натомість бур’ян зеленів. Ситуацію вдалося частково врятувати завдяки внесенню через 10 днів стимулятора росту. Однак у подальшому це не позначилося на врожайності.

У жовтні настав час збору сої. Тоді ж виявилися недоліки помилкового обробітку ґрунту, адже через низьке розташування бобів на стеблі третина врожаю залишилась у полі. Втім, валовий збір виявився непоганим, що засвідчило правильність вибору сорту. Із 2,8 гектара я зібрав 5 тонн зерна. Середня врожайність становила 17,8 центнера з гектара. Сою продав тієї ж осені по 8 гривень за кілограм, залишившись із насінням на наступний рік, «відбивши» гроші, які вклав, і навіть дещо заробив, а саме 26 тисяч гривень, із них 6 тисяч гривень — чистий прибуток. З оренди одержав би вдвічі менше.

_{Головне — бажання}

ВОСЕНИ разом із братом вклав гроші в трактор та дискові борони. Селітру більше по полю не розкидали, що дало суттєву економію, але насіння перед сівбою обробили бактеріями-інокулянтами. Правильна технологія і своєчасність унесення добрив дали результат — 28 ц/га! Але частина зерна знову залишилась на полі. Все через те, що для збирання сої потрібна спеціальна жниварка, а належно оброблена земля — це 50% успіху.

Спішити з продажем збіжжя я не став, очікуючи на зростання ціни. Утім, на носі вже травень, а соя коштує, як і в жовтні…

Та все ж я певен: якщо є можливість придбати нехай і стареньку, але робочу техніку, варто обробляти землю самостійно. Вже цієї весни мої батьки забрали у латифундиста свої паї, восени додасться ще й братів наділ, і разом ми матимемо майже 12 гектарів землі. Навіть за найгіршого розвитку подій будемо з прибутком, більшим ніж з оренди. Отож працювати на землі вигідно. Головне — бажання!