Людський вимір Перемоги

Руслана ЗІНЧЕНКО.

Україна відзначила 74-ту річницю Перемоги. Не було жодного міста, селища, села, де б не вшанували це свято. Українці з болем і сльозами на очах згадували не лише загиблих у Другій світовій, а й українських воїнів, полеглих у нинішній війні на території Луганської і Донецької областей.

МАБУТЬ, найщемнішою подією став спільний марш матерів, дружин бійців, що поклали голови на сході, й учасників війни на Донбасі, котрий відбувся 8 травня, у День пам’яті і примирення. Люди, частина з яких несла портрети своїх полеглих, пройшли Хрещатиком, майданом Незалежності, вулицею Трьохсвятительською до Михайлівської площі, де поклали квіти до Стіни пам’яті зі світлинами загиблих бійців. У ході взяли участь і прості кияни. «Дуже боляче, тут справжня Україна, котра плаче, а не святкує…», «Так треба відзначати свято Перемоги, а не з червоними прапорами і під горілку», — відгукувалися вони про марш матерів.

Неможливо було без сліз дивитися, як рідні стають на коліна перед Стіною пам’яті, цілують фото, припадають до нього чолом... «У моїй родині у день Перемоги завжди згадували діда, який загинув і похований у Польщі. У страшному сні не могло привидітися, що поруч його світлини стоятиме фото мого синочка, вбитого снайпером на Донбасі, — впереміш зі сльозами мовить одна з матерів. — «Ми йдемо туди, щоб війна не прийшла сюди», — сказав він мені, йдучи на фронт…»

9 травня, окрім офіційних заходів, відбулося чимало громадських акцій. Зокрема, й широко анонсований певними політичними силами марш «Безсмертний полк». Найбільше учасників ця акція зібрала у Києві, Харкові та Запоріжжі. Задум начебто хороший: люди збираються із портретами загиблих дідів-прадідів і покладають квіти до обеліска Слави. Але ця акція була започаткована як відвертий пропагандистський проект у Російської Федерації. В Україні її одразу «приватизувала» партія регіонів, яка нині переформувалася в «Опоблок». Тому й вийшло, що гарна ідея дістала викривлене, вороже до України втілення. Проросійські сили четвертий рік поспіль використовують «Безсмертний полк», щоб роз’єднати українське суспільство. Так було і цього року. Все минуло за звичним сценарієм. Вигуки «Фашизм не пройдет», «Астановім бандєровский шабаш», «Донецк, ми с тобой», інші антиукраїнські гасла, заборонена символіка і навіть портрет… російського царя. А ще агресія, прокльони, груба лайка на адресу тих, хто робив зауваження про неприпустимість приниження українських героїв. Кому потрібне таке вшанування пам’яті?

На противагу одіозному «Маршу безсмертних» щемно, без зайвої гучності та помпезності відбулись офіційні заходи з участю Президента Петра Порошенка. Взагалі складається враження, що, закінчуючи свою каденцію, Петро Олексійович, наче звільнившись від тягаря офіціозу, відзначав день Перемоги виключно за покликом серця, як простий громадянин. 8 травня він разом із дружиною Мариною взяв участь в акції «Перша хвилина миру» в меморіальному комплексі «Національний музей історії України у Другій світовій війні». Зворушливо взявшись за руки, президентське подружжя прикріпило по квіточці маку до символічної макової карти України.

Наступного дня Петро Порошенко прийшов покласти квіти до могили Невідомого солдата в київському парку Вічної Слави. До нього приєднався дехто з посадовців, духовенство, військові. Знайшли сили прийти й підтримати Главу держави у цей непростий для нього час і кілька ветеранів Другої світової. Ставши на коліно перед Вічним вогнем, Петро Олексійович затримався біля нього довше, ніж зазвичай…

Того ж дня Порошенко востаннє як Президент поздоровив українців із Днем Перемоги. «Саме на нашій багатостраждальній землі були розгромлені добірні військові з’єднання ворога й остаточно вирішилася подальша доля війни, — сказав, зокрема, Глава держави. — Людський вимір ціни цієї перемоги — мільйони життів наших земляків, які не повернулися з фронтів, концтаборів, каторжних робіт, розстріляних і закатованих, передчасно померлих від ран, голоду та репресій у повоєнні роки. П’ять років поспіль нащадки уславлених переможців нацизму зі зброєю захищають свободу та цивілізаційний вибір Українського народу від російської агресії… Вічна і світла пам’ять загиблим».