• З приводу

Першими страждають символи

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

У самісінькому центрі Харкова, просто біля виходу з метро в сад Шевченка, вандали розбили монумент на честь проголошення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.

ОСКВЕРНЕННЯ національних символів у Харкові вже є недоброю традицією. Минулими роками тут було розтрощено камінь на честь героїв Крут, збито кобзу з монумента, що нагадував харків’янам про страшну трагедію — розстріл кобзарів, котрих зібрали нібито на з’їзд, а насправді — щоб знищити. У молодіжному парку, прямісінько біля відділка поліції, кілька разів обливали фарбою, підривали, а останнього разу висипали сміття на камінь, установлений на честь воїнів УПА та всіх полеглих за Україну.

Пам’ятний знак, яким увічнено проголошення Декларації про державний суверенітет, також зазнавав нападів вандалів. Кілька разів вони зривали прапор зі щогли. У середині дев’яностих було звалено й бито кувалдою сам камінь, але він не розламався. Тепер-от гранітну брилу розтрощено навпіл.

За фактом вандалізму порушено кримінальне провадження. Однак чи будуть спіймані зловмисники? У більшості вищезгаданих випадків нікого не покарали. До речі, меморіальну дошку славістові світової слави Юрію Шевельову, розтрощену ще за часів правління Януковича за рішенням міськради, не відновлено й донині (пам’ятний знак патріархові Йосипу Сліпому свого часу повернули, бо зчинився великий галас не лише в українській діаспорі, а й у Ватикані). Натомість, коли було повалено пам’ятник маршалу Жукову, правоохоронці відреагували миттєво й почали «пресувати» підозрюваних патріотів, а комунальні служби, не гаючи часу, поставили погруддя на місце.

Інший епізод: осквернення пам’ятного знака на місці вчинення теракту біля Палацу спорту, де загинуло четверо харків’ян, серед яких і неповнолітній. Тоді зловмисника, студента з Донбасу, вдалося впізнати завдяки камерам відеоспостереження. Однак він, вважайте, відбувся переляком.

Цього разу поліція шукає лиходія кілька діб. Дивно, адже акт вандалізму стався в серці Харкова, в саду Шевченка, на майдані Свободи. Тут повинні бути камери на кожному кроці. Саме на них, як свідчить кошторис, оприлюднений депутатом міськради Ігорем Черняком, із бюджету міста витрачено 20 мільйонів гривень…

Загалом у Харкові, як і повсюди в Україні, стало тривожно. Що не день, то нові повідомлення в поліцію про мінування громадських місць, наміри вчинити теракти. Це витрата зусиль і ресурсів на заходи безпеки, евакуації людей. Правоохоронці стверджують, що переважно такі дзвінки над­ходять або з РФ, або з тимчасово окупованих нею територій. Держава-агресор витрачає величезні кошти на розхитування ситуації в Україні в період, коли одні вже майже випустили владу з рук, а інші її ще не підхопили. Руйнування пам’ятників — один з методів збурення суспільства, а отже, його дестабілізації.

Однак якщо це й справа рук російських спецслужб та їхньої агентури, то драконячі зуби, якими вони засівають українське поле, падають у добре зораний під час останніх президентських виборів суспільний ґрунт. Претенденти на владу, аби дорватися до затишних і хлібних кабінетів, брехали, пліткували і розпалювали ворожнечу. Тепер вони, можливо, жлуктять разом шампанське, а роз’єднаний електорат, який наче з ланцюга зірвався, гризеться між собою.

Тим часом всі ці портнови, добкіни, лукаші, яким останні роки непогано жилося чи за кордоном, чи й в Україні, взагалі знахабніли й почали погрожувати в Інтернеті патріотам, волонтерам, учасникам бойових дій. Хтось, можливо, усе це сприйняв як заклик діяти. Першими, звісно, постраждали символи, котрі, як відомо, правлять світом.