Шануймо пам’ять про подвиг

Валентина ТЕТЬОРА.

с. Лебедівка

Кам’янського району

Черкаської області.

ЧИМ БІЛЬШЕ в глиб історії відходять грізні роки війни, тим яскравіше постає перед світом величний подвиг поколінь, які в смертельному двобої з ворогом вистояли і ціною неймовірних зусиль перемогли.

День Перемоги — це можливість віддати данину пошани всім, хто воював або працював у тилу.

Вже ніколи моєму батькові Михайлу Петровичу Дьогтяру не присниться корабель «ЄК-З» («СКР-3» Тихоокеанського флоту), на якому він ходив у море аж до 15 березня 1950 року. Багато нагород прикрашало груди ветерана. Давала я запит у Центральний військово-морський архів. Ось як охарактеризовано його ставлення до служби: «В боевом походе 14 августа по высадке морского десанта на вражеской территории, защищая командира орудия, с задачами командира справился, отлично нес боевую вахту. В операции при взятии Корейской военно-морской базы Сейсин проявил стойкость и мужество».

Уже 14 років немає поряд нашого дорогого батька, дідуся, прадідуся, але рана моральна не заживає досі. На Черкащині, де виросли внучки Михайла Петровича, де підростає правнук, його пам’ятають. У музеї зберігається фотографія і опис фронтового шляху ветерана М. П. Дьогтяра з Чернігівщини.

9 травня. Я поспішаю з онуком, щоб пронести з гордістю в колоні на мітингу портрет батька, прадідуся. І ось, стоячи біля пам’ятника, почула, як мама однієї дівчинки хотіла допомогти їй тримати пор­трети, а та відповіла: «Я сама, їм тяжче було на фронті».

Пам’ять нетлінна і вічна. Це вона дивиться на нас із цих фотографій, що тримають у своїх руках діти, внуки, правнуки тих, хто врятував світ. І ми завдячуємо їм вічною пам’яттю. Є пам’ять. Є майбутнє в України.