• Сокровенне

Повернення до витоків

Олена КРЯЧКО,

кандидат філологічних наук.

Набула чинності нова редакція Українського правопису. Вона викликала доволі неоднозначний суспільний резонанс. А окремі правила, і поготів, багато хто сприйняв «у штики», називаючи їх штучними і надуманими, навіть драконівськими. Та чи так це?

МОЖНА почути чимало нарікань на кшталт «Навіщо було город городити з правописом? Кому це потрібно?». І справді, на перший погляд мовна орфографія видається не найбільшою проблемою суспільства і загалом економічно слабкої країни, яка вже п’ятий рік протистоїть російському агресору на Донбасі. Проте, за великим рахунком, коріння багатьох наших сьогоднішніх найболючіших негараздів опосередковано «проростає» з утвердження в Україні державності, стовпи якої останніми десятиліттями підточила ворожа ідеологічна пропаганда. Її дієвим інструментом на уми людей якраз і є «мовне питання».

Свого часу в рамках радянської комуністичної ідеології (про старшинство «російського брата» в сім’ї братських народів) українському суспільству було «прищеплено» і сильно зросійщену українську мову. На ній виросло не одне покоління українців. Багато хто вже настільки з нею звикся, що цього й не відчуває. «Тепер настав час повернути українську мову до питомих витоків», — сказано у преамбулі до урядової постанови. Саме під таким кутом зору вчені Інституту мовознавства імені О.О. Потебні Національної академії наук України й утверджували нову редакцію Українського правопису.

Щоб зрозуміти суть проблеми, науковці наводять факти з історії СРСР, із якого «родом» і чимало передплатників нашої газети. А ці факти свідчать, що українська мова впродовж останнього століття зазнавала жахливих переслідувань. Все, що діялося в мовознавстві після 1920-х років, було спрямоване на максимальне вподібнення української мови до російської, перетворення її на погіршену, вторинну, меншовартісну, а отже — непотрібну копію мови російської. Під орудою Кремля Український правопис неодноразово, як кажуть мовознавці, піддавали лексикографічним зачисткам. Метою було — щоб українська мова в її офіційному стилі перетворилася на бліду копію російської. Зокрема, під ніж мовних репресій потрапили Український правопис 1928 року і його автори, Російсько-український словник 1924-1933 років за редакцією Агатангела Кримського та Сергія Єфремова, а також майже всі термінологічні словники 20-х років минулого століття.

На думку професорки кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» Орисі Демської, українська мова пережила справж­ній лінгвоцид — тобто свідоме, політично зумовлене послідовне нищення. І з цим не можна не погодитись! Влада, обґрунтовуючи свої дії начебто боротьбою за чистоту мови, вносила зміни у граматичну і лексичну системи літературного стандарту мови. Наприклад, уніфіковували кількість літер в абетці, кількість відмінків іменника (усували те, чого немає в російській мові). І все це узаконювалося офіційними документами, підтримувалось і схвалювалось у наукових публікаціях.

Найбільше ж втручалися в лексичний склад мови. Для цього цілковито усували питомо українські слова, яких не було в російській, замінювали форми, притаманні українській мові, на російські.

Дуже часто скорочували синонімічний ряд так, щоб із десятка синонімів залишався один — російський.

А якщо хтось із українських письменників чи мовознавців уперто продовжував дотримуватися «рідного» правопису, то такі дії називали саботажем і націоналізмом, спрямованими на розділення української та російської мов, припиняли їх, і знищували самих цих людей. Науковим обґрунтуванням вилучення або заміни слова слугували пояснення на кшталт: регіональне, діалектне, провінційне, застаріле, архаїчне, вигадка, націоналістична тенденція, штучна різниця між українською і російською мовами. Увесь мовний та мовознавчий доробок доби українізації теж кваліфіковано як саботаж. Авторів оголошували ворогами, а їхні тексти забороняли та знищували.

Загалом дуже багато слів, які є в офіційній сучасній українській мові, нам були ідеологічно примусово «насаджені». Бо раніше їх просто не існувало в нашій мові. Натомість були українські відповідники.

І таких слів багато, дуже багато. Внаслідок лінгвоциду в нас прижилися лексеми «щоб» (рос. чтоб) замість «аби»; «автозавод» (рос. автозавод) замість «автомобілярня»; «атомний» (рос. атомный) замість «атомовий»; «болото» (рос. болото) замість «багно»; «безумовно» (рос. безусловно) замість «безперечно»; «висота» (рос. высота) замість «вишина»; «потім» (рос. потом) замість «відтак»; «коливання» (рос. колебания) замість «гойдання»; «призма» (рос. призма) замість «граняк»; «пучок» (рос. пучок) замість «жмут»; «обмін» (рос. обмен) замість «виміна»; «прес» (рос. пресс) замість «ґніт»; «погубити» (рос. погубить) замість «занапастити»; «сучасність» (рос. современность) замість «сьогодення»… Зросійщених відповідників просто не було у словниках 1920-1930-х років в Україні!

Тоді ж узагалі усунули деякі слова, як-от «достеменно», «либонь», «незгірше», «всенький», «гайнути», «достоту», «завше», «зеленина», «навдивовижу», «небавом», «позаяк», «рішенець» (постанова), «холодник» (холодильник)…

Так українську мову десятиліттями спущеними з Кремля реформами уподібнювали до російської. Час повернутися до її витоків.