• Геополітика

Молдовська криза і ризики для України

Михайло ГУБАШ.

Останніми днями увагу всіх світових ЗМІ привернули до себе бурхливі події в Молдові. В сусідній країні несподівано вибухнула політична криза, внаслідок якої утворилося фактичне двовладдя з блокуванням урядових установ, тисячами мітингувальників на вулицях столиці, зокрема й організовано доставлених у Кишинів людей спортивної статури з провінцій. З’явилися й наметові табори. У багатьох виникли асоціації з Майданом… Що ж таке сталось у донедавна спокійній країні?

ОСНОВИ політичної кризи були закладені 24 лютого, коли в Молдові відбулись чергові парламентські вибори. Їх підсумки виявились дещо несподіваними — більшість голосів (35 мандатів зі 101) набрала проросійська соціалістична партія, яку підтримує проросійський президент Ігор Додон. До парламенту потрапили також демократи (30 депутатських місць) і політичний блок «ACUM» (26 мандатів). Дві останні партії відомі своїми проєвропейськими позиціями. Здавалося б, їм і утворювати коаліційну більшість, яка й обере новий уряд.

Але спільної мови європрихильники на знайшли. «Акумівці» не захотіли бруднити себе співпрацею з демократами, чий уряд обвинувачують у тотальній корупції, а їхнього лідера олігарха Влада Плахотнюка — у різного роду махінаціях і розкраданні мільярдних сум. Ну, а із соціалістами не схотіли об’єднуватися з ідеологічних міркувань.

Тим часом тримісячний термін, протягом якого мала бути створена нова коаліція і призначений новий уряд, добігав кінця. Про що в останній момент нагадав Конституційний суд Молдови.

Минулої суботи, 8 червня, в парламенті Молдови повідомили про створення тимчасової коаліції у складі депутатів із проросійської фракції Партії соціалістів і проєвропейськи налаштованого політичного блоку «ACUM». Під угодою підписалися 60 депутатів із загальної кількості 101. Таким чином, правляча Демократична партія, з діяльністю якої пов’язують численні корупційні скандали, виявилася «не при ділах». Коаліціянти ж на своєму засіданні обрали спікера парламенту — голову Партії соціалістів Зінаїду Гречаний, а також затвердили новий склад уряду на чолі з представницею «ACUM» Майєю Санду.

Втім, Конституційний суд Молдови визнав усі рішення, ухвалені нинішнім складом парламенту, неконституційними, в тому числі призначення спікера і прем’єр-міністра.

У неділю, 9 червня, Конституційний суд тимчасово відсторонив від посади президента країни Ігоря Додона за його відмову розпустити парламент і призначити дострокові вибори. Замість проросійськи налаштованого глави держави КС призначив тимчасовим виконувачем його обов’язків заступника голови Демократичної партії чинного прем’єр-міністра Павла Філіпа, який своєю чергою підписав указ про розпуск парламенту і про призначення дострокових виборів на 6 вересня цього року.

Зі свого боку парламент Молдови визнав незаконними всі рішення Конституційного суду і оголосив поза законом уряд Філіпа і Демпартію. З обох сторін — від коаліції та демпартії — пролунали звинувачення опонентів в узурпації влади. Відтак у країні виникло двовладдя, а на вулицях з’явилися наметові табори й рішуче налаштовані активісти.

Розуміючи всю небезпеку ситуації, відреагували іноземні політики. Свою підтримку новоутвореній владі висловили країни Євросоюзу і США. Як не дивно, до них приєдналась і Росія. Втім, не так уже й дивно з огляду на проросійську позицію Партії соціалістів і президента Додона, та ще й з огляду на звинувачення у фінансуванні Кремлем (близько 700 тис. доларів щомісячно) соцпартії.

Зрозуміло, що розвиток подій у сусідній Молдові не може не позначитись на ситуації в Україні. Адже йдеться про те, яким курсом піде ця країна і кого матимемо на південно-західному кордоні — союзника або опонента, та ще й під упливом Росії. Остання тримає військовий контингент у самопроголошеній і на сьогодні ніким не визнаній Придністровській Молдавській республіці. За російським сценарієм, розробленим ще у 2003 році заступником глави адміністрації президента РФ Дмитром Козаком за дорученням В. Путіна, Придністров’я мало на правах федерації увійти до складу Республіки Молдова й таким чином легітимізуватися на міжнародному рівні.

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін з приводу нинішньої ситуації зазначив: «Нам реально небайдуже, що відбувається у сусідній Молдові. Ми це дуже пильно моніторимо. Непокоїть, що сьогодні постійно збільшується ймовірність та відповідні ризики «добрих послуг» з боку зовнішніх гравців. На жаль, більше посередництва — менше суб’єктності». Про останнє — суб’єктність — главі МЗС України, мабуть, добре відомо з особистого досвіду...

П. Клімкін, зокрема, наголосив, що Україні потрібна європейська демократична Молдова, і зовсім не підходить «перспектива нового російського плацдарму, який створюватиме загрозу для українського півдня».

У РНБО України у зв’язку з політичною кризою в Молдові провели розширену нараду, на якій «проаналізували можливі загрози безпековій ситуації в регіоні, визначили завдання з відстежування ситуації та можливі заходи реагування у випадку її загострення».

Проте йдеться не тільки про військову загрозу, а й, скажімо так, політико-ідеологічну. Заступник голови правління Ради зовнішньої політики «Українська призма» Сергій Герасимчук нагадав: свого часу Ігор Додон заявляв, що модель, яка буде апробована у Придністров’ї (його входження до Молдови на правах федерації), з часом може бути використана для України. Мається на увазі Донбас, який Росія з 2014-го намагається повернути нам як суб’єкт федерації, котрий матиме своєрідне право вето при розробці й провадженні внутрішньої і зовнішньої політики України.

Це ще раз свідчить, що імперські амбіції північної сусідки нікуди не ділися, й вона надалі втручатиметься у події в країнах, які вважає зоною свого впливу і своїх інтересів. Так, хвороба під назвою «імперськість» лікується, але, як бачимо, не відразу, а з часом.