• Агроперспектива

Полуничний бізнес

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

Полуниця на Закарпатті — тема не другорядна. Ця городня культура є потужною складовою фінансового обігу краю.

_{Як солодка ягода Закарпаття підкорила}

ПЛАНТАЦІЇ ягід щороку розширюються, вони з’являються навіть у тих селах, де раніше їх ніколи не вирощували. На думку агронома-консультанта Василя Яцканича, за останні роки полуничні площі зросли відсотків на 50. У кращі для полуничників роки за один сезон можна заробити на невеликий, але пристойний будинок.

Масове вирощування ягід у Закарпатській області почалося наприкінці 40-х років минулого століття. Хоча плекання окультурених суниць у Виноградові (до 1946 року — Севлюш) практикувалося значно раніше. Як розповідає місцевий краєзнавець Іван Біланчук, ця культура привернула увагу відомого педагога й дослідника Ласло Оцила. Крім своєї значної роботи з розвитку шкільної освіти, Ласло Оцил цікавився садівництвом та городництвом, придивлявся до нових європейських сортів різних культур, зокрема й полуниці. Його послідовником став викладач торговельної школи у Севлюші Віктор Зовілла. В містах Угорщини, у складі якої тоді був і Севлюш, він працював у царині не тільки педагогіки, а й садівництва, селекціонування. Після приходу радянської влади трудивсь у колгоспі: на Чорній горі вирощував і досліджував тоді ще незвичні для регіону рослини — чай, полуницю. Проте невдовзі його як «куркуля» виключили з місцевого колгоспу…

А тим часом «полунична справа» вкорінювалась. У Виноградові першою у промислових масштабах цю ягоду почала вирощувати артіль імені Молотова. «Мода» на неї поширилася на всі господарства. Консервні заводи приймали сировину в необмеженій кількості й вагонами відправляли замовникам. У 60-х — епоху «розкріпачення» селян, коли колгоспники почали працювати не за трудодні, а за гроші і їм дозволили виїжджати за межі свого села, люди активно заходилися вирощувати полуниці на присадибних ділянках. Головними ринками збуту були великі міста. Ягідний промисел давав змогу за один місяць заробити щонайменше річну зарплату.

_{Нові сорти старих не витісняють}

НА ДУМКУ Івана Біланчука, саме полуниця поставила «на ноги» багато сіл району, зокрема його рідне Широке. Він згадує, що на початку 60-х цей населений пункт був дуже бідним, половина хат — під соломою. Саме тоді місцевий радгосп почав вирощувати полуницю, а селяни взялися висаджувати її на своїх городах. Спочатку для себе, потім на продаж. Коли Іван повернувся з армії, то не впізнав свого села — за два роки не залишилося жодної хатини під солом’яною стріхою, на їхньому місці стояли новенькі цегляні будиночки під шифером або черепицею. До речі, одним із фанатів полуниці в ті часи був нинішній генеральний директор ФГ «Коник» Василь Мелеш. Він з підліткових років плекав ягідні кущі, хоча батьки цим не займалися. Вони наполягли, щоб син здобув юридичну освіту. Василь Мелеш закінчив виш, став прокурором, але і надалі захоплювався вирощуванням полуниці. Врешті-решт відмовився від прокурорської посади і з головою поринув в улюблену справу. Сьогодні його господарство — одне з лідерів серед сільськогосподарських підприємств області.

Сучасні сорти й гібриди внесли корективи у полуничний бізнес: ягоди дуже зручні для транспортування, їх можна перевозити на далекі відстані. Давні сорти — Зенга Зегана, Ананаска програють з точки зору комерції: швидко пускають сік, не витримують далеких подорожей. Але вони мають чудовий смак. Не випадково відомий фермер на Чорній горі Дмитро Боднарюк вирощує виключно ці сорти полуниць. І хоча вони дають невеликі врожаї, попит на них шалений.

Шукаючи більші площі та ліпші кліматичні умови, садівники нині беруть в оренду землю не лише у своєму районі, а й в інших. Там, де ще років п’ять тому поля стояли забур’яненими, тепер витикаються із землі, застеленої агроволокном, рівненькі рядки зелених ягідних кущиків. Сьогодні полуничні плантації на Закарпатті можна зустріти скрізь. Тож ягід на прилавках завжди вдосталь, навіть якщо рік неврожайний. До речі, продають не тільки ягоди, а і самі плантації.

_{Попит зростає}

АТТІЛА Собод — представник нового покоління бізнесменів. За свої 25 років устиг набути чималого досвіду, працюючи і вдома, і за кордоном. Про власний бізнес хлопець мріяв з дитинства. Уже з 12 років вирощував і продавав садовину, згодом — курчат, які реалізовував у районі. За наполяганням батька пішов здобувати освіту енергетика. Але щойно виникла можливість, подався на заробітки за кордон: спершу в Угорщину, затим у Німеччину. Попри фінансові й інші принади європейського життя Аттіла повернувся додому, щоб розпочати власну справу. Причому вирішив спробувати себе відразу в кількох напрямах. Почав із полуничного бізнесу. Виношуючи ідею масштабного проекту в лісовому господарстві, не дуже охочий до навчання, як він сам з усмішкою зізнається, Аттіла Собод задля втілення запланованого вступив на навчання до Національного лісотехнічного університету. Сьогодні вирощування полуниць для нього вже пройдений етап, тому хоче цю справу передати іншим. Понад гектар ягідних плантацій він уже продав.

«Ягідництво в Україні має перспективи, тим паче, що у Європі попит на нашу продукцію зростає, — стверджує Аттіла Собод. — Але при цьому нам вкрай потрібні нові технології, насамперед щодо заморожування та переробки врожаю. Також важливо налагодити взаємокоординацію фермерів. У всьому цьому має бути підтримка держави. Поки що умови для реалізації ягід не дуже сприятливі. А нинішнього року ще й погода підводить…»