• Слава і біль України

Наказу «Не стріляти!» не було

Зенон МИХЛИК.

Тернопільська область.

Днями на Тернопільщині відзначили пам’ятну подію — століття від початку так званої «Чортківської офензиви», яка ввійшла в історію українських національно-визвольних змагань як одна з найвідоміших наступальних операцій.

ЇЇ ВШАНУВАННЯ на загальнодержавному рівні передбачено постановою ВР України. Зокрема, «Укрпошта» випустила ювілейні марки із зображенням командирів корпусів Української Галицької армії (УГА), а також тогочасного озброєння — польової гаубиці, літака та панцерника. Створив філателістичні мініатюри художник Олег Кіналь із Тернополя.

Аби глибше збагнути значимість «Чортківської офензиви», варто бодай коротко нагадати про дві знакові події, що їй передували: антипольське повстання українців у Львові (так званий Листопадовий зрив) 1918 року та Вовчухівську операцію Української Галицької армії.

Про першу відомо більше, адже вона спричинилася до проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, а відтак її Злуки із УНР 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві. Стосовно другої події інформації значно менше. Йдеться про відплатну військову операцію УГА, яка 19 лютого 1919 року перейшла у наступ на українсько-польському фронті під Вовчухами, Бондарівкою, Малим Любінем, аби повернути втрачений наприкінці осені 1918-го Львів. Перемога була вже близько, та Найвища Рада союзних і сполучених держав, до якої входили представники країн Антанти, надіслала з Парижа делегацію, що мала «встановити перемир’я».

22 лютого місія Антанти прибула до Ходорова й виставила українцям категоричну вимогу: негайно зупинити наступ (спадає на думку порівняння з реаліями нинішньої українсько-російської війни: «Не стріляти у відповідь!») Голова місії — бундючний французький генерал Бартелемі не приховував антипатії до ЗУНР. Ба більше: «Генерал Бартелемі попри свій нейтральний статус допоміг полякам у здобутті амуніції для їхніх військ», — заявив протест «миротворцям» начальний командант УГА генерал Михайло Омелянович-Павленко.

Тим часом поляки зміцнили свої позиції і переважаючими силами кинулись у контрнаступ. Місія Антанти в ультимативній формі зажадала, щоб українські війська полишили свої позиції і відступили. Польська сторона торжествувала: за таким проектом перемир’я вона отримувала Львів, а також Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн. Між іншим, виявилося, що французькі промисловці та військові були його акціонерами.

Делегація ЗУНР відмовилася підписувати нав’язану їй капітулянтську угоду. Коли ж на початку березня 1919 року УГА продовжила визвольні змагання, генерал Бартелемі висунув проти українців корпус Юзефа Галлера, сформований у Франції з поляків для відбиття агресії більшовиків проти Польщі. Наприкінці травня 1919 року дуже пошарпані виснажливими боями з переважаючими силами супротивника війська ЗУНР опинились у так званому «трикутнику смерті» — на невеликій території сучасної Тернопільщини між Дністром і Збручем.

Згодом до них приєднався Запорозький корпус армії Української Народної Республіки, який під тиском Червоної армії відступив до Румунії, де на вимогу тамтешньої влади вимушено склав зброю. Щоправда, невдовзі після того військова делегація УНР на чолі з генералом Сергієм Дельвігом провела в Бухаресті успішні перемовини про її повернення, а Кабінет Народних міністрів УНР надав на закупівлю у Румунії військової амуніції та медикаментів 50 мільйонів гривень. Проте Найвища Рада держав Антанти заблокувала укладення відповідної румунсько-української угоди, тож Запорозький корпус нової зброї так і не одержав.

І ось у таких умовах українці зважилися на рішучий наступ — «Чортківську офензиву». Бої тривали від 7-го по 28 червня 1919 року, 25 тисяч українських воїнів змусили відступити по всій лінії фронту понад 100-тисячну добре озброєну і підсилену французами польську армію. «Тоді поляки дістали з Франції 1494 гармати, 350 літаків, 800 автомашин, 518 мільйонів набоїв до рушниць, 10 мільйонів гарматних снарядів та безліч усякого воєнного виряду», — читаємо в спогадах добровольця УГА Євгена Побігущого.

Військові історики наголошують, що українські воєначальники дуже фахово підготували операції. Зокрема, переформуванням розбитих частин і розробкою плану наступу зайнявся колишній міністр оборони УНР генерал-хорунжий Олександр Греків, в минулому професор Російської імператорської академії генштабу.

Яскраво розкрив свій військовий талант генерал-хорунжий Мирон Тарнавський. Зокрема, вже 8 червня дві бригади його корпусу викурили ворога з Чорткова. Далі УГА послідовними ударами визволила Бучач, Підгайці, Тернопіль, Бережани, Золочів, Рогатин і наблизилася до Львова. Цей переможний поступ радо вітало українське суспільство, до війська зголошувалися тисячі добровольців, однак приймали не всіх — бракувало амуніції.

Із кожним боєм вичерпувалися боєприпаси, а поповнювати не було звідки. Цим скористався численніший супротивник, який, до речі, встиг одержати екстрену додаткову допомогу від Франції. Уже 28 червня він зупинив наступ УГА під Ходоровом, Перемишлянами, Олеськом і розгорнув контрнаступ по всій лінії фронту — від Бродів до Коломиї. Протистояти ворожій навалі українці не змогли — надто нерівними були сили. Отож вдало розпочата «Чортківська офензива» захлинулася, наші війська з важкими боями змушені були відступити на схід, аж за Збруч.

Не маючи жодної підтримки зовнішніх чинників, Західноукраїнська Народна Республіка впала. Антанта ж визнала за Польщею право тимчасово (!) окупувати Галичину, «щоби захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд». Той «захист», який фактично позбавив українців права на власну територію, тривав до початку Другої світової війни — вересня 1939 року…

Вищеописані події не втратили актуальності. «Під час національно-визвольних змагань 1918-1921 років Антанта була стосовно України такою ж самою ворожою силою, як більшовики та білогвардійці, — стверджує політолог Ігор Лосєв. — Сьогодні короткозора політика щодо України дається взнаки у багатьох діях Брюсселя як столиці ЄС. Егоїстичне і нерозумне ставлення об’єднаної Європи до України може зрештою мати згубні наслідки не лише для нас. Варто бодай інколи згадувати історичні прецеденти... Адже, як свідчить історія, багаторазове наступання на граблі — то є не тільки український спорт».

На фото Ореста Лижечка: фестиваль «Чортківська офензива».