• Наше військо

П’ять років «Звіробою»

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

На фото автора (зліва направо): «Скорпіон», Тетяна Науменко із донькою Софією, Анатолій Самброс та боєць батальйону.

Відсвяткував ювілей 3-й танковий батальйон 54 ОМБр, що засновувався як окремий підрозділ із назвою «Звіробій». На свято до танкістів завітали волонтери, столичні виконавці, а також народні артисти з села Бугаївка Ізюмського району.

ФОРМУВАВСЯ «Звіробій» важкого воєнного вересня 2014 року в «Десні» біля Чернігова переважно з добровольців. Україна на той час мала всього дві танкові бригади та ще кілька танкових батальйонів у складі механізованих бригад. Такими силами ворога, озброєного до зубів російськими модернізованими Т-72 і новітніми Т-90, котрий знахабнів після Іловайська, важко було зупинити. Тоді Генштаб і взявся за формування нових танкових батальйонів. З бази в Артемівську, яку ворог ледве не захопив улітку, знімали з консервації Т-64Б 20-річної «витримки», відмивали від солідолу, відчищали від іржі жерла 125-міліметрових гармат і відправляли на обкатку, пристрілювання й злагодження.

— Траплялося, з кількох старих машин складали одну,— згадує нинішній комбат Анатолій Самброс, а тоді, п’ять років тому, начальник штабу новоспеченого підрозділу «Звіробій».

Ворог напирав з різних боків, отож часу на підготовку було обмаль: замість двох місяців мали один, після чого сяк-так стулений докупи танковий батальйон двома ешелонами відправили на війну. Деякі машини ще з гарячими дулами гармат вантажили просто з полігона. З жовтня 2014-го й до того часу, поки у війну не втрутилися політики з мінськими домовленостями, «Звіробій» добре повоював — від Маріуполя до Авдіївки. Його танки прикривали блокпости, дорогу Маріуполь — Слов’янськ, у складі невеликих підрозділів вони атакували Путилівський міст, визволяли шахту Бутівка, захищали Донецький аеропорт, Золоте, Попасну, Мар’їнку...

У цій війні танки не брали участі в проривах фронту, як у минулій, а виконували переважно допоміжні завдання: прикривали вогнем піхоту, додавали міцності бронею і гарматами опорним пунктам, заміщали артилерію, гатячи по ворогу із закритих позицій. Часто в таких боях екіпажам «Звіробоя» було нестерпно спекотно, особливо тоді, коли їм доводилося виходити проти російських танків, які застосовували опробувану в Чечні «карусель».

— Виїздять на позицію чотири російських Т-72 і стріляють по визначених цілях, запалюючи вогневий шквал, аж поки не витратять боєкомплект, — згадує командир танка з позивним «Скорпіон». — Опісля вони полишають позиції, а їх місце займають чотири свіжі танки з повними боєкомплектами.

У такому протистоянні екіпажі «Звіробоя», бувало, витрачали по три повних боєкомплекти за день — 36 снарядів у кожному. За час боїв батальйон втратив сімох воїнів: хтось згорів у танку, іншого вбили, коли він витягав з палаючої машини товариша...

Сьогодні «Звіробій» дислокується в другій лінії оборони. Тобто на відстані, аби в разі наступу ворога за якісь півгодини вийти на бойові позиції. Живуть у наметах, бліндажах. Тобто, як хтось влучно сказав, живуть у землі, землю їдять. Зараз вони на ротації, тому базуються поза зоною ОСС, відпочивають, проходять бойове злагодження. Постійне місце дислокації батальйону — в містечку на Донеччині.

За словами комбата, з формою та їжею в них усе добре. Щоправда, щодо останнього, то хотілося б більшого різноманіття. Цю проблему розв’язують волонтери. Скажімо, та ж Бугаївка, яка завітала на роковини батальйону, періодично забезпечує підрозділ молоком, молочно-кислими продуктами, твердими сирами, бринзою, рибою. Більш-менш уладналася ситуація із запчастинами для танків та іншої техніки, хоча останнім часом постачання їх дещо погіршилося, а модернізовані танки отримували ще в 2016 році... Можливо, у високих штабах думають, що мінські домовленості, а не танки захистять Україну. Проте відомо, що домовленості з Росією, як казав німецький канцлер Бісмарк, не варті паперу, на яких написані.

Однак, за словами заступника командира батальйону з морально-психологічної роботи Тетяни Науменко з позивним «Білка», найбільше особовий склад тривожить те, що стоять вони у другій лінії оборони і бездіють, коли ворог атакує нашу піхоту важкою технікою.

— Нам не дають можливості виїздити й давати гідну відсіч російським терористам,— говорить пані капітан. — Ворог має знати, що ми готові до бою. Наші хлопці добре підготовлені професійно, фізично й морально, аби визволяти українську землю.