• Сільські обрії

Не приходьки, а господарі

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

На фото автора: другі жнива у СТОВ «Лан».

На околиці села Перекіп Валківського району Харківщини жнива. Другі, кукурудзяні. Аграрії-сусіди, які спостерігають за тим, як три «Ньюхоланди» і «Джон Дір» сиплють золоте зерно з бункерів у причепи авто, промовляють: знову «Лану» пощастило, на наших полях урожай ледве 30-40 центнерів із гектара, а тут ось по 80 із гаком намолочують. Пояснюють це диво так: земля ж у них ого-го…

ДОСВІДЧЕНИЙ хлібороб, заступник директора СТОВ «Лан» Петро Іванович Лисенко не заперечує, бо й справді, чорнозем на цьому полі, напевне, найкращий у районі. Але ж і люди добре потрудилися. Дбають про цю землю за наукою. Не сіють соняшник по соняшнику, як дехто, а мають у сівозміні ще й бобові — хороші попередники для зернових, соняшнику, кукурудзи… Щороку перед посівною віддають зразки ґрунту в інститут на аналіз і за його результатом вносять потрібні добрива. Але не лише «хімією» бережуть родючість ґрунтів.

— Он, бачите, комбайн розкидає за собою подрібнені стебла кукурудзи,— показує Петро Іванович на заморську техніку. — Це ми повертаємо землі органіку. От і маємо на цьому полі 88 центнерів кукурудзи з гектара в зерні.

Однак він дещо засмучений, бо ще недавно це поле родило по 110 чи й 120 центнерів. Останні ж три роки — посуха. Нинішнього літа ніби й дощі накрапали, але опісля сонце розігрівало повітря до 40, а то й більше градусів.

— Що тут поробиш, глобальне ж потепління, — по-філософськи підсумовує Петро Іванович.

Звісно, проти природи не попреш, але чому так сильно впали ціни на збіжжя, збагнути неможливо. Вчора прийшло повідомлення, що за продовольчу пшеницю (другого класу!) дають усього 3400 грн. Це ж майже вдвічі менше, ніж торік. Чи то розмови про вільний ринок землі вплинули на український ринок зерна, чи щось інше, але просто біда з цими цінами. Адже треба закладати основу для майбутнього врожаю: орати, культивувати, дискувати, сіяти… На все потрібні мастила й пальне, запчастини. А ще потрібно закупити міндобрива, засоби боротьби зі шкідниками. Звісно ж, і працю людей оплачувати.

А зарплата в комбайнерів солідна. Хоча хлопці й мовчать про суми, але мені вдалося дізнатися, що в декого з них заробіток за місяць набігає до 50 тис. грн. Власне, комбайнери завжди були хліборобською елітою, їм, як висококваліфікованим механізаторам, усякчас платили більше. Раніше доводилося жнивувати, ковтаючи пилюку й остюки. Тепер же в кабіні кондиціонер підтримує комфортну температуру, чоловіки управляють машиною, нашпигованою хитромудрими пристроями, в білих тенісках. Тут уже платять за мізки, без яких комбайн, що коштує кілька мільйонів, — купа брухту.

— Будь-який хороший спеціаліст на селі нині, як кажуть, товар поштучний, — розмірковує генеральний директор господарства Сергій Федорович Байрачний.

Відколи відкрилися кордони, люди почали виїздити туди, де краще платять. Тепер у селі не так легко знайти висококваліфікованого механізатора, зварника, слюсаря... Сергій Федорович хвалиться, що жоден із їхніх працівників за цей час не звільнився в пошуках ліпшого життя.

Комбайнерів і шоферів господарство наймає у довколишніх селах — Перекопі, Черемушній, Старій Водолазі… Цього року завітали в місцевий професійний ліцей, де видивилися собі двох хлопців. Один із них у травні працював у господарстві у статусі практиканта, а вже наприкінці літа, у посівну, засівав на довіреній заморській техніці поля. І заробляв, як для молодого спеціаліста, непогано — близько 15 тис. грн на місяць.

— Це і є соціальна відповідальність бізнесу — платити чесно, по-білому, достойну зарплату, з якої вираховуються всі податки й платежі, що йдуть на розвиток територій, — наголошує пан Байрачний.

Не ображають і тих, хто віддав господарству в оренду паї. Окрім того, що платять 10-12% від їхньої вартості, ще й обробляють орендодавцям городи. У сільських голів чи старост сіл, де господарство орендує землю, нема клопотів, де взяти техніку, аби почистити дороги від снігу. В одній зі шкіл під снігом провалився дах, то «Лан» узяв участь у ремонті. У день людей похилого віку привітали кожного літнього пайовика, на Миколая зимового школярі отримують «миколайчики». На Великдень пасочками власної випічки вітають і старих, і малих. А ще є дні сіл, дні народження…

— Ми ж не приходьки на цій землі, а господарі, — стверджує Сергій Байрачний.