• Про те, що болить

Такий жорстокий дитячий світ

Олена КОЩЕНКО.

Дитяча жорстокість набуває масового характеру. Звідки серед молоді цей культ — прокладання собі дороги в доросле життя шляхом насилля?

ЧАСОМ прагнення утвердитись в очах однолітків штовхає наших дочок і синів на вчинки, які просто не вкладаються в голові добросердної людини.

На Хмельниччині семикласниці побили ровесницю. Розправу зняли на відео. На ньому видно, що кривдники були ще й не самі — натовп школярів у стороні мовчки спостерігав за побиттям. Після цього відеоролик виклали у мережу…

У Вознесенську на Миколаївщині підліток, вихваляючись перед друзями, нацькував бійцівського собаку на знайому дівчину. А коли пес ту пошматував, кинув її помирати…

До одного з сіл Сумського району на Сумщини приїхали погостювати до рідних дві 15-річні дівчини, які навчаються на першому курсі Сумського вищого професійного училища будівництва та дизайну. Вони кинули в колодязь двох кошенят, а потім опублікували відео в Інтернеті — як приречені тваринки тонуть, борючись за життя. Мовляв, ось які вони відчайдухи — чекають «лайків»…

Ще у пам’ятку історія з маріупольськими школярками. Дев’яти­класниці відлупцювали, а потім ледь не повісили на шалику іншу дівчинку, знімаючи катування на відео. Як з’ясувалося згодом, школярки знущалися над ровесницею майже два роки…

Бити чи принижувати когось, ще й знімати процес на відео — ганебно. І діти це прекрасно знають. Але, перебуваючи поза домом, у своїй вуличній «зграї», вони керуються вже не батьківськими виховними настановами, а психологією натовпу — моральними законами, які диктує їм компанія однолітків. Нерідко батьки навіть не відають, як їхні дочка чи син узагалі проводять дозвілля, ба більше — що вони так жорс­токо збиткуються над іншими.

Психологи пов’язують дитячі прояви жорстокості та насильства стосовно однолітків чи молодших із кількома причинами. Передовсім указують на фактор сім’ї. Нині батьки вкрай мало часу приділяють дітям та їхньому розвитку. Найчастіше хіба що перевіряють домашні завдання і принагідно проводять виховні бесіди, але жодних душевних розмов, спільних інтересів та спілкування, що можуть спрямувати дитину в певному напрямі. Також значний вплив на агресивність дитини має довколишня інформація, насичена насильством та жорстокістю. Це стосується фільмів, телепрограм і комп’ютерних ігор. А побачене там діти намагаються втілити в життя. Крім того, відповідний стиль поведінки дітей формує і нове соціальне віяння — активне лідерство. Мовляв, ти повинен бути лідером, сильним і завжди на коні. У підсумку вони намагаються діяти з цієї позиції, шукаючи слабшого і роблячи все, аби стати лідерами. Саме тому діти все й знімають на відео.

А тим часом у цієї проблеми є ще один — зворотний соціальний бік, який також не менш болючий. Мова про школярів, на кого кривдники спрямовують свою агресію. Зазвичай цькування зазнають найуразливіші — сором’язливі та закриті для спілкування діти. Найчастіше їх цькують за те, що вони говорять і думають не так, як більшість. Майже завжди травлять оригінальних, талановитих, несхожих — тих, у кого є жива тканина з індивідуальних цінностей, переконань, інтересів. Тих, хто дозволяє собі бути собою, навіть якщо це суперечить законам зграї (певної компанії) чи юрби.

Згідно з проведеним Дитячим фондом ООН ЮНІСЕФ дослідженням, майже дві третини українських школярів бодай раз наражалися на булінг (так називається цькування однією дитиною іншої). Водночас майже чверть українських школярів вважають себе його жертвами, а близько 40% тих дітей, хто зітк­нувся з випадками булінгу, ніколи не розповідали про це своїм батькам. При цьому 44% тих, хто спостерігав, як знущаються над їхніми однолітками, не реагували на такі факти через острах піддатися аналогічному знущанню. І з кожним роком бійки-розбирайлівки між дітьми усе частішають та жорстокішають. Причому лякає те, що дедалі частіше до знущань вдаються дівчата, а не хлопці. Проте у ЗМІ та на розсуд громадськості потрапляють поодинокі випадки. Більшість сумних історій знущань дітей один над одним у школі чи поза нею свідомо приховуються, наголошують працівники соціальних служб.

Щоб запобігти поширенню цього ганебного явища, у січні цього року в Україні набув чинності закон про протидію булінгу. Тепер відповідальність за дитячу жорстокість лягла на плечі і батьків, і вчителів. Так, якщо директор навчального закладу не повідомить батьків та поліцію про булінг, на нього чекатиме штраф від 850 до 1700 гривень або виправні роботи. Для агресорів передбачений такий же штраф. Якщо порушники — підлітки, то санкції накладатимуть на батьків або опікунів.

Процес, як мовиться, вже пішов. За 10 місяців цього року українські суди вже винесли 765 ухвал про покарання батьків за булінг. Переважна більшість позовів були подані батьками скривджених дітей. Але хотілося б, щоб не лише вони, а й усе суспільство було нетерпиме до такого ганебного суспільного явища. А не виявляло байдужість свідка, як нерідко досі ведеться.