• Проблеми галузі

Виноградарський колапс

Олександр НЕБОГАТОВ.

Одеська область.

На території Бессарабії і Придунав’я Одещини до того, як Крим був окупований, налічувалося 46% виноградників України. Нині ж це основний центр виноградарства країни, а отже, й проблеми галузі тут найбільш сконцентровані. І вони негативно позначаються на добробуті місцевого населення та настроях, які там зараз панують.

ІСТОРИЧНО склалося так, що 90% усіх площ під виноградниками на півдні області займають технічні сорти. Сировину, призначену для виробництва вин, коньяків, соків та інших напоїв, останнім часом стало важко реалізувати за вигідною ціною. Вижити на прибутках з незначної частки плантацій, що відведені під столові сорти, просто неможливо. Доводиться частину технічного винограду вроздріб реалізовувати на Привозі та інших ринках, а це складно і накладно у порівнянні з колишньою оптовою реалізацією таких сортів на ринку Росії, де не діяли стандарти Євросоюзу.

У ситуації, що виникла у виноградарстві після 2014 року, аграрії півдня Одещини не стали докорінно змінювати стратегію подальшого господарювання, оскільки розраховували на підтримку держави. Чекали пільг, підвищення мита на імпортну сировину чи застосування інших важелів. Та дочекалися лишень зміни податкових й інших нормативних актів, які відкрили шлях на ринок України дешевшого виноматеріалу із сусідньої Молдови.

Неоднозначність і недосконалість законодавства в нашій країні щодо застосування матеріалів і речовин українського або неукраїнського походження без будь-яких обмежень частки їх використання у виробництві вин і коньяку України призвело до суттєвих проблем у галузі виноградарства і виноробства — так коментують ситуацію в Національному інституті виноградарства і виноробства ім. В. Таїрова.

А простою мовою — 2019-й став для виноградарів Одещини фатальним. За інформацією спеціалістів, середня закупівельна ціна на ягоду європейських сортів, вирощених в області, для забезпечення мінімальної рентабельності повинна становити 10-12 гривень за кілограм. Реально ж цього року кілограм можна продати за 4-8 гривень. Що це, як не повне розорення виробника?!

В обласній державній адміністрації ситуацію коментують так. Кілька років поспіль (після закриття ринку збуту виноматеріалів у РФ) наші виробники сонячної ягоди, які не є переробниками, не можуть реалізувати її за прибутковою ціною. На сьогодні ємності переробників винограду заповнені виноматеріалом попередніх років, який вони не в змозі продати через неконкурентні умови внутрішнього ринку, буквально окупованого іноземними виробниками вина. Зараз ціна винограду, завезеного з Молдови, — 3-4 гривні.

Нагадаємо, п’ять років поспіль як виноградарі, так і влада нічого не змінювали в галузі. Та й нині заходів задля радикальних змін не видно. Розгнівані селяни нещодавно поблизу села Каракут вивалили на автодорогу самоскид винограду і перекрили проїжджу частину. Таким чином вони показали, що у безвиході. Це належної реакції в Києві не викликало. Почалося викорчовування виноградників. Воно стає масовим.

Чи є взагалі вихід із ситуації? В інституті імені Таїрова наполягають на суто комп-лексному підході, де ключову роль буде відігравати держава. Насамперед виноградарям потрібні дотації, хоча б на перший час виживання. Необхідно запровадити систему контролю за якістю виноробної продукції і боротись із фальсифікатами як власного, так і імпортного продукту. Міністерство аграрної політики і продовольства України прогнозувало кризу в галузі, там навіть є документ, потенційно здатний підтримати виробників винограду. Чи знайшлася підтримка законодавця, тобто Верховної Ради? Жодної відповідної графи у бюджеті 2020 року, на жаль, не бачимо…

З іншого боку, як переконані фахівці ОДА, державні дотації можуть лише відтермінувати колапс галузі, але не запобігти йому, і одеське виноградарство порятує тільки докорінна зміна профілю. Виноробам слід використовувати технічний виноград не для виробництва вина, а як сировину для вигонки коньячних спиртів, що мають нині попит на ринку. Технічний виноград Одещини не витримує конкуренції для виробництва вина, але цілком підходить для коньячних спиртів. Державна підтримка тут дуже допомогла б у введенні обов’язкового процентного бар’єру для вітчизняних виробників коньяків і бренді, аби вони використовували у своїй рецептурі український технічний виноград.

Для реалізації такої радикальної перебудови виноградарської галузі необхідно ще кілька кроків. Найактуальніше, вважають в ОДА, — це митне і тарифне регулювання імпорту виноматеріалів, а саме запровадження квот на молдавські поставки. Це забезпечило б виноградарям стабільний ринок збуту і вже наступного року вони встали б із колін.

«Ідея дуже хороша, хоча й складна в реалізації. Обіг спирту чітко регулюється законодавством, у зв’язку з чим організація виробництва може зайняти тривалий час і вимагати значних капіталовкладень чи інвестицій. Однак з огляду на споживчі переваги міцних спиртних напоїв, можна припустити, що виробництво дистиляту з винограду з подальшим виробництвом коньяків, бренді, виноградної горілки й інших міцних напоїв матиме успіх», — резюмують в інституті Таїрова.

Отже, через п’ять років галузевої кризи на Одещині настав виноградарський колапс. Тепер потрібні консолідовані й максимально швидкі рішення.