• Слово про сучасницю

Маминими стежками

Ігор ТАБІНСЬКИЙ.

ІРИНА Гузюк трудилася у Бродівському лісництві з молодих літ до самої пенсії — з добрим, як мовиться, хвостиком. Загалом набігло цілих піввіку. Сімейні умови складалися так, що замолоду мусила брати з собою на роботу й маленьку доньку. Нелегко було. Але коли Леся підросла, стала міцніше на ноги, то й біда у лісові хащі втекла — Ірині тоді працювати стало легше.

Донька дивилася, як трудиться мама, та й часто намагалась підставити їй своє молоде плече.

Жіночки з розсадника в таких випадках не раз жартували: мовляв, тобі, Ірцю, треба норму на лісорозсаднику подвоїти, бо в чотири руки працюєте… В чотири не в чотири, розмірковувала тоді Ірина Гузюк, а донька в неї росте моторна, до роботи беручка.

Леся скінчила школу й могла після неї йти до матері у лісництво. Та мама наполягла на вищій освіті. Правду сказати, й Леся зовсім не опиралася, вчилася добре. Так опинилася у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна». Опанувала економічний фах.

Та запах зеленої зі срібним туманцем хвої, ошатне золото осінніх листяних дерев, рівні рядочки молодих дубочків і сосонок у розсадниках таки звабили її, а ще загадковими чарами поманив ліс… І Леся рвучко переставила ногу через раму велосипеда й ну тиснути на педалі, напористо намотуючи на колеса всі шість кілометрів відстані від своїх Гаїв-Смоленських до офісу Бродівського лісництва.

Гай-гай, недарма вона так любила у школі «Лісову пісню» Лесі Українки з її прадавнім фольклором, народним мелосом, з розкішним гілляччям легенд, повір’їв із сивої давнини…

За роботою час летить швидко. Нема вже на світі мами Іри. Здається, ніби вчора бігала за її спідницею по шкілках в Дітківцях, Гаях-Дітковецьких... А нині Леся Коб’ялковська — сама вже статна жінка і за її плечима чимала трудова біографія у Бродівському лісництві. Три десятки літ. Нині пару замість мами Лесі складає виробнича подруга Стефанія Цетнар.

Леся уточнює, що Стефа не просто її подруга, а подруга старша, бо працює на окультуренні лісу вже 34 роки!

Як на те, Стефанія Цетнар — людина для лісництва теж невипадкова. І її мама Євгенія залишила тут вагомий хвойно-листяний слід. І батько Станіслав Тимчишин працював у Бродівському лісгоспі…

Від квітня до листопада лісокультурниці Леся Коб’ялковська і Стефанія Цетнар доглядають за посівами в лісорозсаднику. Це 30 гектарів площі, 80 грядок саджанців і сіянців, зауважує лісничий Бродівського лісництва Олександр Римар.

А ранньої весни і останнього місяця осені садять ліс. Цієї весни посаджено три гектари лісу і доповнено площу, яка займає 15 гектарів.

Виростають на лісництві й два гектари молодих дубків, і великі площі сосни звичайної. Зустрінеш тут і липу, і аличу, і яблуню — це вже пожива для птаства, дикої бджоли…

Поволі росте ліс. Часто на нього, залежно від породи дерева, чекаєш півстоліття і набагато більше. Але жінкам, залюбленим у свою професію, приємно споглядати, як тягнуться вгору зелені ниточки гілок із листочками та хвоєю. І Леся, і Стефанія прийшли в лісництво на зміну своїм батькам. Їм також прийдуть колись на зміну нові покоління, садитимуть свої сіянці і пилятимуть могутні зрілі дерева, які вирощували дбайливі руки цих двох симпатичних працелюбних жіночок…

На фото автора: лісокультурниці Стефанія Цетнар і Леся Коб’ялковська (справа).