• Про те, що болить

«Собача» квартира

Олена ГОРБУНЬ.

м. Вінниця.

УТРИМУВАТИ вдома чотирилапого друга — вірного, грайливого та пухнастого — мрія більшості з нас. Та ось не всі наважуються на такий крок, бо це надто велика відповідальність і чималі клопоти. Щоденно вигулювати песика, годувати, а ще й вакцинувати — це час і гроші. Очевидно, так не вважають мати й донька, які мешкають у багатоквартирному будинку в Калинівці, що на Вінниччині. Донедавна господині тримали в помешканні аж... 44 собаки! Довготерплячі сусіди понад 10 років чманіли від цілодобового гавкання, гарчання та підвивання. А ще — від «ароматів»...

Мабуть, день, коли чотирилапих вивезли нарешті із «собачої» квартири, мешканці будинку тепер вважатимуть святом. А щоб його наблизити, мусили згуртуватися й працювати на перемогу злагоджено й наполегливо. Один із сусідів пекельної квартири, Сергій Рябцун, розповів журналістам, що терпець урвався. Люди почали хвилюватися за стан будинку і вдарили на сполох, коли побачили, що відбувається зі стінами й комунікаціями. А сморід і постійний ґвалт так втомили, що сил не залишилося. Тому звернулися по допомогу до ветслужби та у міську раду.

Кілька днів представники самоврядного органу, Держпродспоживслужби та ветспеціалісти вели важкі перемовини із власницями тварин — просили, переконували й навіть погрожували, бо любительки чотирилапих ні за що не хотіли прощатися зі своїми песиками. Вмовили. Тварин забрала до свого притулку зооволонтерка з сусіднього Барського району. В соцмережах жінка написала: «Думала, що бачила в житті все. Виявляється, ні. Калинівка, скажіть, ви чекали 10 років, щоб усе кинути на мою голову?!»

А ще волонтер була вражена станом тварин.

«Кості й шкура. Штук 10 вагітні, блохи, демодекоз, їх було 44 в дорозі, та одного «хлопчика» загризли. Коли ми з сестрою принесла їм їсти, подумали, що вони ніколи не їли».

Цуцики билися за їжу, неначе ніколи її не бачили. Вмить проковтнули об’єм трьох великих відер. Тепер тварин треба щепити, вилікувати й стерилізувати. Для цього необхідні чималі гроші, яких у волонтерки немає. Тому жінка через соцмережі просить про допомогу.

Власниця собак поскаржилась, що клопоти із вивезення собак до притулку лягли на її плечі й гаманець. Знайшла машину, заплатила дві з половиною тисячі гривень за транспортування, дала гроші на огорожу та їжу.

Заступник начальника управління Держпродспоживслужби у Калинівському районі Галина Трофімова підсумовує: «Ця ситуація вкотре засвідчила, що у Калинівці потрібен або притулок, або місце для тимчасового утримання тварин. Бо це ж не нормально, щоб у квартирі жило 40 собак! Хоча варто визнати, що за останні роки у місті сталися певні зрушення у ставленні до тварин, зокрема і під впливом зоозахисників. Міська рада ухвалила Програму регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами у населених пунктах Калинівської міської ради й щороку виділяє кошти на стерилізацію безпритульних тварин. Тепер їх чисельність почали регулювати не отрутою, а стерилізацією».

Гадаю, калинівська «пригода» з братами нашими меншими зовсім не унікальна. В кожному містечку країни люди можуть розповісти про існуючі проблеми з безпритульними тваринами. Для цивілізованої Європи ситуація неймовірна! Європейці, які приїздять до України, шоковані від побаченого у нас. У них кіт чи пес, які не мають господаря, надзвичайна подія. За жорстоке поводження з тваринами судять як за жорстокість, виявлену до людини. За вбивство можна отримати реальний строк ув’язнення.

На порозі зима. Кажуть, люта. В українців, які мають серце і люблять чотирилапих, воно обливається кров’ю, бо дві третини безпритульних тварин не переживуть голод та морози.

Може, досить мовчати й бездіяти, роблячи вигляд, що проблеми не існує? Ми ж до Європи йдемо.