• На прийомі у спеціаліста

Повторні грижі

Розмову вів

Микола ЮРЧИШИН.

Фото автора.

Грижі живота — найпоширеніші хірургічні захворювання. Щороку в Україні виконується близько ста тисяч операцій із приводу цієї патології, на планеті — понад 20 мільйонів. Результати лікування, незважаючи на впровадження сучасних допоміжних пластичних матеріалів та новітніх технологій, залишаються незадовільними. Частота рецидивів становить

15-35 відсотків, летальність (смертність) після операцій —

6-8 відсотків, а при защемлених грижах — 25-30 відсотків. Докладніше про цю патологію у розмові із завідувачем першого хірургічного відділення Київської міської клінічної лікарні №15, якому підпорядкований міський центр грижі живота, кандидатом медичних наук В. Г. ЯЦЕНТЮКОМ.

— Віталію Григоровичу, в чому причина такого високого відсотка повторних операцій?

— Річ у тому, що результати традиційного лікування та способи герніопластики (гернія — наукова назва грижі) не забезпечують надійного закриття дефектів черевної стінки. Особливо це стосується післяопераційних черевних гриж великих розмірів незалежно від локалізації. Як показує досвід хірургів розвинених європейських країн, поліпшення результатів хірургічного лікування можна досягти. Там у спеціалізованих центрах впроваджуються, щойно з’явилися, нові технології лікування, накопичується позитивний хірургічний досвід. У Києві такий центр створено тринадцять років тому. Гадаю, час створити їх у всіх обласних центрах України.

— Розкажіть конкретніше про грижу живота, які її види бувають?

— Це насамперед випинання внутрішнього органа або його частини крізь отвори в анатомічних утвореннях — під шкіру, в м’язову тканину або внутрішні порожнини. Грижі бувають набуті і вроджені. Перших значно більше. Причин їх появи кілька. Передусім — ожиріння, атрофія м’язів живота, важка фізична праця. А безпосередньо сприяє їх утворенню підвищений внутрішньочеревний тиск, що виникає, скажімо, при сильному кашлі або тяжкій роботі, тобто при натужуванні живота. Тоді через слабкі місця у черевній стінці виходять внутрішні органи.

За локалізацією ці патології поділяються на грижі білої лінії живота, пупкові, пахові, стегнові та післяопераційні, які утворюються на місці рубця. Бувають вони різної складності. Ми лікуємо за новими технологіями як «звичайні», так і складніші. Здебільшого робимо так звані лапароскопічні оперативні втручання — без розрізів, крізь спеціальні проколи у черевній порожнині. Вони виконуються під час усунення гриж передньої черевної стінки при їх первинних та післяопераційних утвореннях.

При зверненні з грижами живота будь-якої локалізації пацієнти обов’язково повністю обстежуються. Це робиться для того, щоб виявити супутні патології черевної порожнини: чи то жовчнокам’яну хворобу, гінекологічні чи захворювання шлунково-кишкового тракту, виразки або якісь новоутворення. Операція з приводу грижі в даному разі виконується для усунення наявної патології.

Дуже велика увага приділяється пацієнтам із великими черевними грижами — чи то первинними, чи післяопераційними. Ці люди зазвичай мають зайву вагу, ожиріння ІІІ-ІV ступенів, серцево-легеневу недостатність. Ми здійснюємо відповідну передопераційну підготовку і зазвичай успішно виліковуємо таких хворих.

Аби більше популяризувати нову методику, у Києві створено Асоціацію хірургів-герніологів. Уже відбулося кільканадцять міжнародних конференцій. Приїздили хірурги з Білорусі, Польщі, Великої Британії, ділилися своїм досвідом, ми — своїм. Користь від того надзвичайна. Бо хоч кожен хірург, який закінчив медичний ВНЗ, начебто може прооперувати грижу, але наслідки, про що йшлося вище, бувають від цього не завжди втішні. Велика кількість рецидивів, а це — і наступна незадовільна якість життя, й інвалідизація. А повторну операцію, а то й не одну, коли тканини вже порізані, звичайно, робити значно важче. На таких конференціях медики набувають нових знань, аби оперувати кваліфіковано, без рецидивів.

Останнім часом нам удалося звести кількість повторних операцій до мінімуму, а післяопераційну летальність — до нуля, хоча наші лікарі оперують найскладніших хворих, яким відмовлено в лікуванні за місцем проживання. Якось була в нас пацієнтка з Полтави. Приїхала з дуже великою грижею. Діти в селі називали її «тітонькою кенгуру». Вона носила перед собою «мішок», в який були втягнуті практично всі внутрішні органи за винятком печінки і селезінки. Велика передопераційна підготовка полягала в тому, аби вправити випинання в черевну порожнину методом накладання спеціальних дозованих мішечків із вагою, які протидіяли виходу органа з черевної стінки. Після ряду інших підготовчих заходів було зроблено операцію. Вона пройшла успішно. Але в післяопераційний період хвора не могла відразу самостійно дихати. Тому протягом восьми днів їй робили штучну вентиляцію легенів. І пацієнтка врешті одужала. Невдовзі виписалася зі стаціонару і дивувалася сама собі, що повернулася до стрункості статури, яку мала замолоду.

— Чи може людина вбезпечити себе від грижі?

— Треба займатися фізкультурою, принаймні виконувати вправи для зміцнення м’язів живота, черевного преса. Має бути здорове повноцінне харчування. Проте не переїдання, адже появі грижі сприяє ожиріння. М’язи слабшають, у них з’являються щілини, які заповнюються жировою тканиною, крізь яку потім починає виходити грижа. Людина якийсь час може навіть не знати про її існування. Бо спочатку відбувається лише незначне випинання, яке зникає, коли людина лежить. Потім грижа збільшується і може стати невправимою, її можна защемити, піднімаючи щось важке. Найгірші наслідки — запалення очеревини, відтак можлива смерть. Тому люди, котрі запідозрили у себе грижу, неодмінно повинні обстежитись у лікаря.

Донедавна багатьом людям похилого віку відмовляли в лікуванні грижі, мотивуючи тим, що в них багато супутніх патологій (гіпертонічна хвороба, ожиріння, серцеві недуги тощо). Але навіть у вельми похилому віці ця патологія потребує обов’язкового хірургічного втручання. Бо, окрім небезпек, про які йшлося вище, грижа порушує роботу кишківнику, хворий страждає від закрепів.

— Чи можна обійтися без операції при перших проявах грижі?

— Зазвичай перші симптоми з’являються при підвищенні внутрішньочеревного тиску, тобто при фізичному навантаженні. Виникають пекучий біль (до речі, звідси й назва — гризе, пече) і незначне випинання. Відразу слід звернутися до спеціаліста, щоб обстежив. Бували випадки, що хворому лікували радикуліт, а насправді він страждав від пахової грижі. Спочатку невелика, вона, здається, не потребує лікування. Але якщо зволікати, збільшується, тканини розтягуються, і результати лікування, безумовно, будуть гірші.