• Відлуння

Пам’ять щезнути не дасть

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Фото автора.

Декількасот харків’ян під пронизливим холодним вітром зібралися біля намету «Усе для перемоги» у День Гідності і Свободи, аби згадати Революцію гідності й ушанувати Небесну сотню. Після стоголосого виконання Славня учасники акції вшанували хвилиною мовчання тих, хто загинув тоді, помолилися за сьогоднішніх захисників країни.

УТІМ, найбільше переживань було про нинішній день України, яку, на думку більшості учасників зібрання, ведуть до капітуляції.

— У небезпеці саме існування нашої країни,— певен священик Православної церкви України отець Віктор Маринчак.— Іде нищення політичних інституцій, валиться економіка, і це має системний характер. Може статися демонтаж нашої держави.

Цього разу на майдані зібралися не лише ті харків’яни, які постійно навідуються до намету «Усе для перемоги», а прийшло й багато молоді. Це дає надію, що Україна помаленьку піднімається. Однак, каже із хвилюванням актор харківського театру «Березіль» Микола Мох, дуже важко втримати ті здобутки, які відстоювали протягом попередніх років, адже до влади повертаються люди, які порушували закон і уникли покарання.

— Вони втекли від кари і тепер благоденствують,— висловлює обурення пан Мох.— А в суспільстві, на жаль, як ніколи немає єдності…

Учасник бойових дій Анатолій Гаврилов звільнився з лав ЗСУ, заробляє на хліб насущний на заводі, але підтримує контакти з побратимами. Каже, що хлопці, з якими він воював, не схвалюють відведення наших військ, здачі території росіянам.

— Не можна цього робити,— певен ветеран.— Якщо поступимося, то вони сядуть нам на шию.

У суботу в День пам’яті жертв голодоморів відбувся ряд заходів, присвячених скорботним жнивам. Наймасовіший відбувсь уранці біля Меморіального комплексу пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Саме тут стояло озброєне військо, що не пропускало голодних, приречених селян у місто, де вони сподівалися на порятунок. Меморіал — це скульптурна група, яка зображує українську сім’ю — батька і матір, котрі намагаються захистити діток від голодної смерті. До підніжжя рукотворного кургану, по якому були розсипані білі паперові янголи й сині волошки і на якому височить пам’ятник, прийшло близько півтори тисячі харків’ян — з квітами, кетягами калини, пшеничними колосками. У церемонії покладання квітів узяли участь представники влади, політичних партій і громадських організацій, керівники право­охоронних органів, духовенство та пересічні харків’яни. Були там і учні 62-ї ЗОШ з містечка фізиків-ядерників П’ятихатки. Учні та вчителі вирішили вшанувати невинно убієнних українців, принісши на тарелях пиріжки, пряники, паляниці. На жаль, не в кожній школі Харкова, який був столицею Радянської України й страшного Голодомору, вчителі переймаються тим, аби діти знали ці чорні сторінки нашої історії.

Опівдні центром міста пройшла хода шани, яку товариство «Просвіта» проводить уже кілька десятиліть. Завершилася вона молитвою в Молодіжному парку біля пам’ятного Хреста жертвам Голодомору 1932 —1933 років. Встановлено його рівно три десятиліття тому. Ті, хто виступав на імпровізованому мітингу, проводили паралелі з сьогоднішнім днем: свого часу ми не змогли відстояти Українську незалежну державу, а потім розплатилися мільйонами життів.

Пройшла також акція біля російського консульства. Два десятки активістів прийшли до Генерального консульства Росії у Харкові, бо вважають РФ наступницею радянської влади, винної у смерті мільйонів українців під час Голодомору 1932-1933 років. Наприкінці акції активісти розклеїли листівки на паркані біля будівлі консульства з написом: «Тоді їх міг урятувати хліб, сьогодні нам не дасть щезнути пам’ять».

Насамкінець на майдані Свободи, котрий у часи Голодомору носив ім’я Дзержинського, і куди до урядових установ приходили селяни, де і вмирали, було викладено зі свічок пам’ятного Хреста. На жаль, навпроти, у вікнах Харківської ОДА, як і в попередні роки, свічки не мерехтіли.