• Як воно у людей

Несолодке життя шведського депутата

Підготувала Марія КРАМАР.

«Ми звичайні громадяни. Немає сенсу надавати нам особливі привілеї, тому що наше завдання — представляти громадян. Привілеєм вже є те, що ми можемо впливати на курс країни», — так на питання, які привілеї мають шведські парламентарі, відповів заступник голови соціал-демократичної партії Швеції Пер-Арне Хоканссон.

НЕВЖЕ насправді життя депутатів шведського парламенту нічим не відрізняється від життя простих громадян? Судіть самі.

Насамперед зауважимо, що члени шведського парламенту, як і в більшості інших країн Європи, мають депутатську недоторканність. Але на відміну від України їхній імунітет має дуже багато обмежень. Процедура позбавлення імунітету проста. Згода парламенту на зняття недоторканності не потрібна взагалі, якщо депутат скоїв кримінальний злочин.

У розпорядженні парламенту тільки три службові автомобілі. Їх можуть використовувати лише голова і три його заступники виключно для офіційних заходів. Усі 349 шведських депутатів отримують, включно із головою, щорічну карту для використання громадського транспорту.

До речі, у Швеції єдиним політиком, який має право на особистий службовий автомобіль, є прем’єр-міністр. Міністри можуть подати запит на транспортний засіб лише з дуже вагомих причин.

Після сплати податків чиста зарплата депутата становить приблизно 40000 шведських крон (близько $4300). Це менше, ніж заробляє вчитель початкових класів у Швеції. Середня ж зарплата по країні — приблизно три тисячі дол. США, у Стокгольмі — 4400. Депутати, які обрані в окрузі за межами столиці і не мають у ній постійного місця проживання, можуть попросити грошову компенсацію. Вона надається тільки за ті дні, в які парламентар працював у головному місті країні, і становить 110 шведських крон (близько 12 дол. США) на день.

До 1957 року депутати шведського парламенту взагалі не отримували зарплати: за роботу їм платили їхні партії грошима з членських внесків. Іноді це була мізерна сума. Дійшло до того, що люди відмовлялися балотуватись. Бо боялися, що не прогодують свої родини. Тому й було ухвалено рішення про оплату державою роботи парламентаря, бо, як було зазначено в постанові, «жодного громадянина не можна позбавляти можливості стати депутатом з економічних причин». Водночас наголошувалось, що розмір зарплати не повинен бути «настільки великий, щоб стати економічно привабливим».

Депутати не мають права збільшувати собі зарплату: її розмір визначається незалежним комітетом, який збирається один раз на рік восени. Його члени аналізують актуальні економічні умови, зокрема рівень інфляції і коливання заробітної плати в державному і приватному секторах. Рішення комітету є остаточним, не може бути оскаржене і не потребує голосування в парламенті. До речі, 94% депутатів місцевого рівня регіональних зборів не мають заробітної плати.

А що ж із квартирним питанням? Тільки політики, що мають виборчу базу за межами столиці і не володіють нерухомістю в Стокгольмі, мають право жити в квартирах для чиновників. Більшість цих осель мають площу близько 45 кв. м, чимало взагалі крихітних — 16 кв. м. Останні дуже схожі на камери сучасного пенітенціарного закладу неподалік Стокгольма, де в ув’язнених, як і в більшості шведських в’язниць, також є окрема ванна кімната.

У службових депутатських квартирах немає пральної і посудомийної машин, двоспального ліжка. Більшість із них без спальні: одна кімната служить і вітальнею, і спальнею. Для сну та відпочинку розкладний диван. Парламентарії самі готують і прибирають оселю. Дружина парламентаря, його діти, родичі не мають права не те що проживати, а навіть ночувати в державній квартирі. Якщо таке сталося, то депутат протягом місяця має оплатити його перебування.

Жоден депутат шведського парламенту не має особистого секретаря і оплачуваних помічників. Кожна політична партія, представлена в парламенті, отримує досить скромні кошти для найму групи помічників і радників, які формують так званий партійний секретаріат, який обслуговує всіх депутатів партії. Наприклад, у секретаріаті Соціал-демократичної партії, яка має 100 депутатів, 101 співробітник. У цю команду входять радники і аналітики з політичних питань, прес-секретарі, адміністративні помічники, які не виконують жодних особистих завдань депутатів. Тобто кожен депутат має власноруч вести свій графік роботи, готує промови, організовує зустрічі, резервує квитки на поїзд чи літак. Серед інформаційних матеріалів, які кожен шведський парламентар отримує при обранні, є 35-сторінкове керівництво за назвою «Правила подорожі». У них, зокрема, є такі рекомендації: слід обрати найдешевший спосіб дістатися місця призначення; автомобілі для подорожей повинні бути орендовані у компаній, які мають контракт із парламентом; не можна орендувати спеціальні або розкішні автомобілі; депутати можуть користуватися таксі, якщо немає альтернативного громадського транспорту або якщо для цього є особливі причини; на поїздки за кордон депутат може витратити не більш як 50 000 шведських крон (близько 5400 дол. США).

Щодо депутатської пенсії, то в шведському законодавстві записано: «Пенсія має забезпечити фінансові потреби парламентарія під час перехідного періоду після закінчення його діяльності в парламенті. Вона не призначена для забезпечення постійної фінансової підтримки колишнього парламентарія». Тобто це більше схоже на виплати страхування із безробіття. Щоб отримувати цю допомогу понад рік, колишній депутат повинен довести, що він активно шукає новий спосіб заробити собі на хліб. Якщо він цього не робитиме, виплати припиняються.

Ось таке воно, несолодке життя шведського депутата. На вашу думку, чи багато депутатів Верховної Ради вижило б за таких спартанських умов?