• Поезія

«В край, де грає жива вода...»

_{Караван почуттів}

Юрій КИРИЧЕНКО.

Публікація редактора-упорядника

Г. М. Шевченко.

 Богдані

Степом слово моє іде,

Від пилюки чоло руде.

Ноги вжалило об стерню —

Йде назустріч розповінь-дню.

День іде,

 рік іде,

 вік іде,

В грудях — серденько молоде.

Хтось питається: «Ти куди?

Стережися в степу орди...»

Усміхнулось, відповіда:

«В край, де грає жива вода...»

...День іде,

 рік іде,

 вік іде —

Караван почуттів веде!

_{* * *}

Ходім удвох на свято медозбору,

Моя, зболіла в прикрощах, душа.

Помолимось квітковому собору,

Нехай довіра нас не залиша.

Ходім удвох, душа моя, ходімо —

Так гірко пахне сивий молочай.

Бджолі і квітці, сестро, порадіймо,

Поглянь, ось нас вітає іван-чай.

А ось — сокирки, дзвоники, ромашка.

А за півкроку, бачиш, — деревій...

Сидить на жовтецю якась комашка,

Ще мить і скаже:

«Смуток свій розвій...»

Ходім удвох на свято медозбору,

У нього лик далекий від біди.

Помолимось квітковому собору,

Ти зважилась, душа? Ходи! Ходи!

_{* * *}

Чай, заварений з вишневих гілочок, —

Органічний, наче скрипка і смичок...

Чому ж ти ніяковієш, далебі, —

Біль поламаних гілок саднить тобі?

Чай, привезений з Ірану, не такий,

Що вгамує виквіт устоньок палкий?

Але, схоже, що й вино тобі не в смак,

Чи не ввів тебе в заблудоньку відьмак?

Усміхнулась, шепче: «Боже, одведи.

Любий, дай мені кри-нич-ної во-ди...»