• Нитка роду

Опанасова арифметика

Олександр РУДЕНКО.

смт Велика Писарівка

Сумської області.

Мал. О.Кохана.

Цілу ніч за вікном стугонів сильний вітер, і 95-річний дід Опанас заснув аж над ранок. А вночі підходив до вікна, дивився, як могутній горіх, якого посадив ще його дід, усіма вітами тягнувся до неба, ніби пориваючись злетіти. Опанас знав, що міцне коріння горіха, пущене глибоко в землю, втримає його в будь-яку бурю.

ВІН ПАМ’ЯТАВ це дерево з дитинства, щоосені збирав горіхи завбільшки з дитячий кулак, обдаровуючи ними онуків і правнуків, засівальників на Новий рік. А ще робив із зелених плодів цілющу настоянку, яку розбирали його односельці. Для них у діда було ще й інше частування — міцний духмяний самосад. Особливий дивний запах його не можна було сплутати з жодним іншим тютюном. Усі сіни Опанасової хати були завішані пучками різнотрав’я — він готував із них чаї, які полюбляв пити взимку з медом. Своїми рецептами наділяв дітей і онуків, сварячись, якщо ті ігнорували ці поради, приносили йому з магазину на гостинець якісь газовані напої.

Дід Опанас тоді заводив мову про свої прожиті роки «без усілякої хімії». Саме тому, наголошував, він і зараз дає собі раду. 10 років тому померла його дружина, тож він змушений хазяйнувати сам і в хаті, і на городі, і в саду. Він залюбки порав кабанчика Митра й козу Есмеральду. Кури та півень у нього теж мали свої прізвиська. Як же без них спілкуватись із живністю?

…Постоявши біля вікна, дід ліг на свою постіль і, щоб прикликати сон, почав рахувати, скільки в селі залишилося заселених хат, скільки односельців виїхало… Наснилося йому босоноге дитинство, однолітки.

Ранок був погожий і сонячний. До діда завітала його дочка Мотря, яка одна з його 10 дітей залишилася в селі, але жила окремо зі своєю сім’єю. Всі його діти вже давно кликали діда до себе на постійне проживання. Та Опанас і слухати про таке не хотів. Як йому прожити без свого подвір’я і його мешканців, своєї хати з теплою зручною лежанкою взимку, горіха під вікном?

Про свою ще не розтрачену силу він любив поговорити й зі своїми односельцями, не забуваючи підморгувати гарненьким молодицям. І гарно ж у нього це виходило!

Оглядаючи свій садок після нічного буревію, дід Опанас розговорився з сусідом, який теж вийшов у сад. Зайшла мова і про онуків та правнуків. Сусід поцікавився, скільки їх у діда. Опанас тільки зараз зрозумів, що ніколи не перелічував своїх нащадків. Узявся, було, рахувати зараз, та щораз виходило по-різному. Збитий із пантелику, пішов до хати. Невдовзі під його вікнами зупинився трактор, на якому працював онук Сашко. Він приїхав поцікавитися здоров’ям діда, лишивши йому кілька гарних повних качанів кукурудзи.

Невдовзі дід Опанас взявся до роботи. Поклавши картуз на табуретку, він, примостившись поруч, лущив кукурудзу. Щоразу кидаючи зернятко до картуза, називав ім’я своїх онуків і правнуків. Денце картуза вкрилося зернами. Ось тепер названі всі з його роду — можна порахувати всіх, нікого не забувши…

Навесні дід Опанас укинув ті зерна в зігріту сонцем землю: проростайте добірними сходами! І ви, дітки, зростайте на радість нам.

Кукурудза виросла розкішна та гінка. Життя продовжується — так є, так буде завжди…