• Слава України

Твори заштукатурили, а пам’ять стерти не змогли

Зенон МИХЛИК.

Український культурний фонд підтримав проєкт створення повнометражного художнього фільму про відомого митця епохи Розстріляного Відродження Михайла Бойчука та його школу. Наразі триває робота над сценарієм (автор — Марія Вайно, режисер — Олександра Степашко).

СУТЬ запропонованої художником новаторської теорії, так званого бойчукізму, в творенні національного стилю, який, визначили мистецтвознавці, «характеризується композиційною ясністю, високою пластичною культурою й вивершеною майстерністю». Задумувалось, що такі твори мали органічно увійти у повсякденний побут людини. Бойчукісти Софія Налепинська-Бойчук, Іван Падалка, Василь Седляр, Оксана Павленко, Сергій Колос, Григорій Комар, «працюючи над синтезом культурної спадщини й оновленої художньої форми, повсякденність українського села перетворили на сакральне дійство», — читаємо в одному дослідженні.

Зокрема, авангардисти заснували Українську державну академію мистецтв, у якій діяла школа монументалізму. В 1920-х і до середини 1930-х років минулого століття у стилі національної своєрідності мистецтва вони виконали понад десяток монументальних ансамблевих розписів. Серед них — Луцьких казарм у Києві (брав участь брат Михайла Бойчука Тимко), санаторію ім. ВУЦВК і Будинку преси ім. М. Коцюбинського в Одесі, Червонозаводського театру в Харкові.              

А далі почались арешти. У листопаді 1936-го за ґратами опинився Михайло Бойчук, звинувачений в «активній участі у контрреволюційній націонал-фашистській терористичній організації». Також закидали, що матеріально допомагав йому навчатися у Віденській, Краківській академіях мистецтв, а згодом і в Мюнхені митрополит Андрей Шептицький. Вирок — розстріл. Така ж трагічна доля спіткала дружину художника Софію і талановитих його учнів — Івана Падалку та Василя Седляра.

Ім’я митця підлягало забуттю — тодішня комуністична влада знищила практично всі його твори. Розписи як «ідейно шкідливі» просто заштукатурили, лише деякі «вціліли» на старих світлинах. Відкрив справу Михайла Бойчука в розсекреченому архіві КДБ й оприлюднив разом із тисячами прізвищ страчених, репресованих видатних українців — художників, архітекторів, учених у своєму двотомнику «Терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр.» історик доктор наук, академік Сергій Білокінь. Зокрема, бойчукістів науковець досліджує уже два десятки років. «Удома в нього стоїть велика скриня з їхніми листами, альбомами, спогадами дітей, родичів і друзів. Для нас — це справжній скарб, адже допоможе нам зробити фільм глибоким та історично достовірним!» — розповіла режисерка майбутньої кінострічки Олександра Степашко.

Додала, каже, позитивних емоцій і творчої наснаги і поїздка кіномитців у Романівку на Тернопільщині — родинне село братів Бойчуків — для «доопрацювання сценарію з метою ґрунтовнішого пізнання матеріалу, достовірності образів, ретельнішого відображення епохи». А ще, зізналася Олександра Степашко, «ця подорож була пронизана однією думкою: як би було добре відкрити тут музей Михайла Бойчука і його родини. І от, на диво, ініціативу відновлення батьківського дому братів Бойчуків підтримала група місцевих активістів!»

— Проєкт майбутньої садиби-артмузею знаних наших земляків передбачає відтворення тогочасного автентичного інтер’єру, — поділилася планами одна з ініціаторів, директорка бібліотечної мережі Теребовлянської ОТГ, письменниця Наталія Михно. — Ідею підтримали сучасні бойчукісти, зокрема, народний художник України Богдан Ткачик, заслужений художник України Микола Шевчук та інші. В центрі села, неподалік пам’ятників Михайлові й Тимкові Бойчукам, збереглася їхня старенька хата, вже знайшлись майстри, котрі погодилися її реставрувати.

Сьогодні в Тернополі й Теребовлі є вулиці Братів Бойчуків. Літературно-мистецькою премією імені Михайла Бойчука Тернопільська обласна рада відзначає найкращі твори професійного образотворчого мистецтва (вперше 1992 року її вручила дочка художника Ганна, котра приїхала з Мюнхена). Ім’я М. Бойчука надано Київському інституту декоративно-прикладного мистецтва й дизайну.

Тепер в дорозі до людей — фільм і музей. Як закономірні вияви пошанування українцями неординарних особистостей, котрих радянська влада примусом намагалась викреслити з національної пам’яті народу.