Лілея, що проросла серед терня

Антоніна КІЗЛОВА.

17 грудня (4 грудня за ст. ст.) православні вшановують святу великомученицю Варвару (близько 294—306 рр.).

Дівчинка рано залишилась без матері, а батько — заможний фінікієць Діоскор — доручив її виховання служницям. Вони були християнками, тож Варвара, котра проводила з жінками майже весь час, теж вирішила прийняти нову віру. За іншою версією, християнок вона зустріла випадково на вулиці рідного міста Іліополь (сучасний Баальбек у Лівані), але швидко перейнялася їхніми розповідями про Творця, бо змалечку замислювалася, звідки походить світ.

Хай там як, але Діоскор дізнався про хрещення дочки лише тоді, коли вирішив познайомити її з багатим нареченим, якого саме знайшов. Відмова була рішучою: «Я вірна тільки Христові!».

Батько спершу сам намагався упокорити бунтівницю. Але оскаженів настільки, що віддав єдину дитину на суд місцевого володаря. Останній випробував усі відомі йому види катувань. Однак Варвара так і не вклонилась ідолам, за що й була страчена. Вирок виконав сам Діоскор.

Перед смертю дівчина попросила Царя Небесного, аби Він оберігав усіх, хто її поминатиме, від раптової хвороби чи наглої смерті.

Також віряни вшановують великомученицю Варвару як ту, що здатна молитвою спрямовувати вогняну стихію. Адже, за житієм святої, її катів Господь покарав смертельним ударом блискавки. Натомість ковалі, гірники, сапери — усі, хто має справу з вогнем або чимось вибухонебезпечним, просять у святої захисту.

Серед українських вірян склався звичай звертатися до св. Варвари в разі епідемії. Адже братію Михайлівського Золотоверхого монастиря, де до знищення його собору (1934—1935 рр.) з ХІІ ст. зберігалися мощі угодниці, не раз оминали чума, холера чи інші хвороби, які вирували навколо, хоча обитель не зачиняли від сторонніх.

В народі празник часом називають «Варварині морози». Цього дня в церквах освячують воду, відправляють панахиди, жінки традиційно моляться за здоров’я дітей і захист від лихих намірів чоловіка чи свекрухи. На Рівненському Поліссі зберігся стародавній звичай частувати худобу варениками, щоб вона теж пораділа святу разом із людьми.