Мистецтво бути щасливими

Ганна Кліковка.

Запорізька область.

Фото автора.

У Новоріччя на столі в кожній оселі мав бути сир — так, за переказами, треба було задобрити Білого Щура, господаря прийдешнього року. Зрештою, рідко знайдеться людина, яка не полюбляла б цей вишуканий продукт не лише у свята. Пригадуються часи, коли пересічні співгромадяни могли втішатися хіба що плавленою «Дружбою», а до свят чиновницькій братії в розподільниках радянської доби таємно пропонували «Голландський».

НА ЩАСТЯ, молоде покоління такого не пам’ятає, натомість в Україні дедалі ширше розвивається виробництво сирів. Зокрема, й крафтових (модне слово означає: вироблений у невеликих кількостях у маленьких сироварнях домашніх господарств). Знайшло свою нішу у цьому розмаїтті й подружжя Щербакових — Олександр і Олена.

Вони креативні й ризикові, у найкращому розумінні, сучасні молоді люди. На таких має триматися Україна, щоб стати кращою та сильнішою. Маленьке на перших порах підсобне господарство Щербакових стало сімейною фермою «ГурмеЕко», де народжуються нині понад два десятки сирів: традиційних сортів і унікальних новинок. На ярмарках і виставках їхня продукція розлітається!

Шлях до сімейного бізнесу був із багатьма несподіваними поворотами. Жителі промислового мегаполіса, від села Щербакови були ментально далеко. Олександр, інженер-металург за фахом, працював майстром на автомобільному заводі, дружина — в мережі кав’ярень, розвивала з нуля кафе.

Тут доречно згадати житейську мудрість: Богу видніше, що нам краще потрібно. Життєві обставини складалися так, що справа, яка раніше тримала подружжя на плаву, з початком військових дій на Донбасі пішла на спад. Упродовж трьох років родина як волонтери допомагала переселенцям зі сходу. Більш як для 300 осіб подбали про дах над головою, їжу, одяг, взуття. На цьому шляху зустріли багатьох добрих людей. Одна з друзів-переселенок, дізнавшись про наміри Щербакових розпочати власну справу, порадила звернутись до USAID, написати бізнес-план і отримати матеріальну підтримку для розвитку. Так і зробили. До того ж зірки зійшлися так, що родина конче потребувала екологічно чистої місцини і таких же харчових продуктів. А де їх візьмеш, якщо не здобудеш сам?

Так опинилися в Лукашевому. Будинок, сад, город — живи і насолоджуйся свіжим повітрям. Познайомились із сусідами, в яких купували домашні продукти, вирішили й собі завести домашнє господарство. Годували птицю, в’єтнамських свиней, іншу живність. А до корови якось не підступалися. «Корова тоді нам здавалася великою і проблемною твариною, тому після переїзду першою завели безрогу козу, — згадує Олександр. — Потроху почали продавати молоко, але це ще не був достатній для проживання заробіток. Тож задумали створити сімейну ферму».

На ідею займатися виготовленням сирів Щербакових надихнув чужий приклад: якось натрапили на відео майстер-класу із виготовлення домашньої моцарели. Почали навчатися у майстрів домашнього сироваріння. Опанували виготовлення цього виду, далі бринзи, фети, фермерського, кількох видів твердих сирів. Експерименти вдавалися аж настільки, що у переліку продукції з’явилися сири з білою та блакитною пліснявою — вищий пілотаж! Після кожного нового вдалого експерименту майстрами оволодіває нестримне бажання рухатися вперед. Звісно, у процесі виникає потреба нового обладнання. Тут уже каструлею, друшляком, як попервах, не відбудешся — настає потреба професійного устаткування: камер для визрівання, форм, пресів. І, безперечно, якісної сировини — молока.

Олена й Олександр щирі й відкриті у спілкуванні, вчаться у людей, досвід передають іншим. Фермери не приховують своїх рецептів, власне, за словами Олени, головний із них простий — щоб отримати кілограм смачного крафтового сиру, треба не менш як 10 літрів високоякісного молока. А щоб достеменно відпрацювати нову технологію, такого молока потрібно до 100 літрів. Це недешево, але технологію не обдуриш. Щербакови вже вийшли на таку потужність, що можуть собі таке дозволити, хоча аж ніяк не всім вистачає снаги довести розпочату справу до того самого заповітного шматочка бажаного сиру. До того ж гарного постачальника молока знайти непросто, нині худоба на селі взагалі стає майже раритетом, тож Олена і Олександр розвивають господарство, тепер годують п’ять корів і 25 кіз, а ще козенят, телят. Утримувати таке стадо нелегко, ще важче не ігнорувати правильними технологіями, адже в сироварінні немає дрібниць, важливо, як корову годували, доїли, відтак, як діє система охолодження молока.

Родина, вклавши у справу спершу власні кошти, виграла американський грант, що прислужився для закупівлі обладнання — доїльних апаратів і камер для визрівання сирів. USAID допомогли і з навчанням. Олександр розповідає, що вони з Оленою мотивовані набувати нових знань. Відтак дружина збирається відвідати Швейцарію, щоб відчути смак їхньої сироварної справи, а сам має на меті вивчити досвід Литви щодо отримання профільного офіційного статусу, адже нині вони зареєстровані як ФОП, а хочуть стати сімейною фермою без статусу юридичної особи.

Хто читає ці рядки, ймовірно, думає: ну немає у нас поки що «зеленого світла» тим, хто розвиває таку непросту справу, та ще й на селі! Справді, Щербакови загалом покладаються на власні сили, набуваючи досвіду, набивають гулі, проте будують просто фантастичні плани — створити професійну сироварню, побудувати нові приміщення для худоби, відтак збільшити поголів’я: своє молоко не заміниш купованим. Утім, і проблем не меншає, і вони постають дедалі серйозніші. Передусім, з кормовою базою, адже фермери не мають власної землі, доводиться заготовляти самостійно чи купувати за цінами, звісно, карколомними. Крім того, проблемним є випас худоби. Тож господарі планують орендувати кілька паїв, де, зокрема, вирощуватимуть багаторічні трави на корми. Якщо усе складеться позитивно, то здійсниться й хороший задум — виробляти продукцію замкненим циклом, від поля до столу. А ще у подальшій перспективі — налагодити виробництво м’ясної продукції з екологічно вирощеної у власному господарстві сировини.

Дуже хочеться, щоб усе Олені й Олександру вдалося, щоб вони, як кажуть, не зійшли з дистанції, як це часто буває навіть у найпристрасніших ентузіастів, котрим не стає сил долати різного виду перепони, що постають на заваді розвитку. Хочеться, щоб вони мали суттєву підтримку Широківської ОТГ, на території якої живуть. І щоб юний нащадок Щербакових, син Олексій, який цьогоріч закінчує запорізьку гімназію й паралельно — музичну школу, через багато років, розповідаючи своїм онукам про власне дитинство, міг похвалитися їм класичною сироварнею у дії в чудовій місцині Лукашевого, яку розвивали на зорі 2020-го його батьки.